Комфортний контент для некомфортних часів
Є таке поняття «comfort food» — звична знайома їжа, що перевірено приносить радість, підбадьорює. До неї завжди повертаєшся, коли хочеться стабільності та спокою, передбачуваного, але дієвого ефекту.
Гурт YUKO
Юля Юріна
Я рідко до чогось повертаюсь, бо постійно поглинаю новий контент. Але іноді дуже хочеться відчути ностальжі, тому передивляюся і переслуховую те, від чого кайфувала в дитинстві. Це пісні гурту My Chemical Romance, Aвріл Лавін, Fall Out Boy, серіали «Skins», «Сабріна — юна відьма» чи мій найулюбленіший серіал дитинства — «Ханна Монтана» з Майлі Сайрус. Це все повертає мене в стан безтурботності, ніби мені знову 13 і в мене нема зобов’язань, тільки музика, друзі та розваги :)
Стас Корольов
Я іноді, дуууже рідко повертаюся до перегляду ситкому «Scrubs» або «Клініка» у перекладі. Це моя версія серіалу «Друзі», яких я натомість взагалі не дивився. А ось «Sсrubs», а також «Futurama», «Archer» і «Adventure Time» — це така моя «сomfort сontent» команда.
Щодо музики — для мене як вдягнути знайомі домашні тапки — послухати Radiohead. Тільки на відміну від тапок у Radiohead завжди можна знайти щось новеньке для себе. Дуже класний приклад evertime творчості. Але всі ці повертання до «сomfort сontent» не є дуже корисними. Бо ми не споживаємо нічого нового, а стоїмо на місці. Тому ця історія має сенс тільки у якості повернення до safe place у кризові моменти задля того, щоб відновити спокій та здатність далі відповідати на життєві виклики.
*Редакторське: А самих YUKO можна послухати в п’ятницю, 10 квітня, на онлайн-квартирнику «З дому в дім»
Олексій Максименко, креативний директор в Grape
У мене список такого «comfort content» досить великий. Найчастіше це улюблені фільми. В залежності від настрою це може бути: «Втеча з Шоушенка», «Війна світів Z», «Врятувати рядового Раяна», «Список Шиндлера», «Лють», «Зелена миля», «Інтерстеллар», «Шалений Макс» і так далі.
Але, мабуть, найбільше я передивився до дірок фільм «Марсіянин» за мотивами однойменної книги Енді Віра. Я і книгу періодично перечитую, але фільм дає той самий ефект швидше. Причин такої любові декілька. Космос — раз; це добре знятий фільм — два; герой, що всупереч ситуації не здається і долає найскладніші перешкоди; мої проблеми на фоні проблем Марка Вотні, головного героя, стають максимально простими, зрозумілими і вирішуваними. Ну серйозно, герой залишився один на Марсі й не розкис, як після цього не зібратися?)
Оксана Павленко, головна редакторка The Devochki
Для мене комфортний контент — це насамперед щось знайоме. Тому десь з початку року передивляюсь старі серіали, дуже вибірково пускаючи в своє інформаційне поле новинки.
Я передивилася «Girls» — чудова серіальна есеїстика від Ліни Данем. А ще при другому перегляді звертаєш увагу на зовсім непомічені раніше речі. За традицією можна всоте передивлятися «Секс і місто», якщо вдасться переступити через всі прояви сексизму. Хоча, десь можна і порадіти, що світ змінився.
Зі старих серіалів мене ще заспокоюють «Доктор Хаус», «Криміналісти: мислити як злочинець», перші сезони «Американської історії жахів». Люблю «стрьомні» історії — в тяжкі часи вони працюють на контраст.
З дійсно теплих — «Даррелли». Серіал з чарівною фоновою Грецією дуже приємний на смак та післясмак. І ще б у комфортну лінійку додала усе з поміткою «ретро» — від «Абатства Даунтон» до «Містер Селфрідж».
Що стосується книжок, то для розслаблення я обираю або якусь підліткову фантастику, схожу на «Голодні ігри», або детективи, які на вечір здатні вимкнути з реальності (перше, що спадає на думку «Сніговик» Ю Несбьо).
А для спокою — знайомих з дитинства письменників — Еріха Марію Ремарка, Ернеста Гемінґвея, Франсуазу Саган. Знаходжу або те, що не читалося, або що забулося — читаю чи слухаю в аудіоверсії. Цікаво, що в ніжному віці дуже емоційно сприймала такі історії, а зараз з ними знаходжу спокій.
Катя Молчанова, акторка
Я належу до тої половини населення, що переживає карантин з маленькими дітьми. І як кажуть, головне завдання таких людей — здатися і вижити. Тому в мене нема можливості передивлятися мільярди нових чи старих серіалів, класику і таке інше. Але з приходом усього цього в мене в голові крутяться декілька фільмів.
Перший — «Кімната». Кілька років тому Брі Ларсон отримала Оскар за головну роль там. Це стрічка про те, як дівчина з маленькою дитиною прожила п’ять років у контейнері. І як вона з цією дитиною уживалась. Не найбільш позитивне кіно, але дуже життєве. В мене чомусь усі ці карантинні історії викликають прямі асоціації.
Наступний фільм — «Вибух з минулого». Це якраз легке і необтяжливе кіно, але в тему карантину. Історія про те, як один чоловік під час холодної війни боявся атомної бомби і збудував бункер у себе під домом. А потім закрився в ньому разом з вагітною дружиною. Вони виростили там сина і через тридцять років цей син, не бачивши зовнішнього життя, вийшов у світ. У фільмі дуже смішно показана мама цього героя, вона була трохи не в собі, така собі мила, трохи божевільна жінка. І я думала: фу, яка вона неприємно божевільна. Але залишившись у чотирьох стінах з маленькою дитиною, я вже її розумію.
Ще постійно в моїй голові фільм «Я — легенда». Пригадую, мене вразило, як головний герой у виконанні Вілла Сміта теж був трохи несповна розуму, хоча це проявлялось лише в кількох сценах. Схоже відчуття тривоги чекає і нас. Тому я вважаю дуже актуальними зараз лекції психологів. Бо здається, дах зносить усім, особливо людям, що постійно були в русі.
Також я подумала про фільм «Піаніно», де герої живуть на острові в Новій Зеландії й одиноко страждають. Взагалі є стільки фільмів про робінзонаду, коли всі самотні й самі виживають. Ще дитиною, я начиталася Рея Бредбері й уявляла, як залишуся одна-однісінька на планеті. Тому мені все це досить близьке, я велика фанатка таких історій.
Але насправді на карантині я потроху віддивляюся фільми, номіновані на «Золоту дзиґу», бо я в складі Української кіноакадемії. А ще ми з моєю трирічною дитиною передивилися всі можливі мультики про мікроби і миття рук. Тепер моя дитина точно всіх навчить, як правильно мити руки.
Наріман Алієв, режисер
Я великий фанат американських ситкомів. Епоха ситкомів згасла, тому я вже довгий час не знаходив нічого нового для себе. І тому передивляюсь — можна вже сказати — класику. Декілька з цих серіалів я переглядав дуже багато разів.
«Друзі». Для мене це антологія людських відносин. Дуже часто, щоб пояснити, що відбувається, я просто переповідаю одну з серій, в якій уже зрозумілі всі акценти.
«Офіс». Неймовірне тонке відображення реальності. Не всім подобається цей серіал, але моя порада: змусити себе подивитись хоча б 10 серій, навіть якщо не заходить, а потім вас вже буде не зупинити. Адже тут спочатку потрібно зрозуміти правила гри та риси всіх персонажів, щоб насолоджуватись дійством.
«Клініка». Неповторне поєднання комедії та драми. Є деякі епізоди, в яких мені хочеться сміятися і плакати одночасно. А з деяких просто плакати.
*Редакторське: Насправді Наріман не тільки радить «comfort content», але й генерує. Його «Щоденник карантину» у фейсбуці — це про кожного з нас. Там є історії про турнічок, шлях самурая на карантині та спроби спекти печивце.
Діма Зезюлін, гурт Latexfauna
З дитинства люблю фільми зі Шварценеггером. Інколи в часи приємної самотності беру бутилку водки, борщ, сало і зелену цибулю. Накриваю собі поляну. Включаю «Командос» і киряю сам з собою. Але це більше не про Шварца, а про водку)
Головний віжуал: pexels.com
