Як я подивилася всі короткометражки на Такфліксі
Не знаю, чому я вирішила робити це саме зранку. На жодну ранкову зарядку чи пробіжку я ніколи не могла себе вмовити. Ніякого вставання о 5 чи продуктивних звичок. Але чомусь я придумала кожного ранку дивитися TAK Shorts. Для тих, хто теж хоче спробувати — приємний бонус в кінці статті.
Що таке TAK Shorts?
Є така онлайн-платформа Takflix. Там можна легально дивитися нове українське кіно.
Влітку вони запустили проєкт TAK Shorts — покази шортів, тобто короткометражних фільмів. Спершу кожен з них можна було купити й дивитися окремо, але потім з’явився абонемент на всю добірку — 9 фільмів.
Ми вирішили затестити абонемент. Які там фільми? Вони норм? Які штуки можна помітити, якщо подивитися всі дев’ять?
Ранковий кінозал
Я придумала дивитися по одному фільму щоранку. Чому так? Зазвичай я потрапляла на українські короткометражки на фестивалях. А там їх показують блоками — по 4-5 штук. Поки додивляєшся до останнього, перший уже починає забуватись. Тому я вирішила, що кожен фільм має отримати однакову увагу. І однакову частку ранкової заспаності.
Підійшла до перегляду спортивно — поступово нарощувала навантаження. Почала з коротесенького «петрівка-реквієм», а вже під кінець дивилася фільми на пів години. В середньому виходило 20 хвилин українського кіно на день.
Що можна побачити в TAK Shorts?
Історії про дорослішання і про незрілість
Зараз готується ціла купа українських фільмів про дорослішання («Стоп-Земля», «Коли нам було 15», серіал «Секс, інста і ЗНО» та інші). Відчутно, що режисери вирішили повернутися до підліткових травм і дослідити, як ми стали тим, ким є.
У TAK Shorts теж вистачає сюжетів про це. З очевидного — фільм «Дорослий» Жанни Озірної. Така дуже проста вихідна історія — батько дарує синові на 18-річчя свою стареньку тачку. Але дорослість — не про те, щоб просто сісти за кермо, вона про становлення. І в цьому фільмі воно відбувається.
У «Mia Donna» — все навпаки. Там дорослий герой раптово стає маленьким хлопчиком, бо дружина ставиться до нього, як до безпорадної та несамостійної дитини. Але так було не завжди і Павло Остріков вказує на цю зміну ролей у стосунках, на вмикання гіперопіки у відповідь на потрясіння довкола.
Фактура міста
«United States of Troieshchyna», — сміються подруги у фільмі «В радості, і тільки в радості», розповідаючи про свій район іноземцям. А потім багатоповерхівки виринають у кадрі. Тут ніби нічого надзвичайного нема — Троєщину (або ж Трою) згадують не тільки в місцевих міфах, а й знімають у кліпах іноземних музикантів — у Foals, MØ, Charli XCX. Але там це радше урбан екзотика, а в цьому фільмі — реалістичне тло.
У фільмах добірки відчувається вміння працювати з тим, що навколо нас. Там є і типовий базар, і покоцані трамваї, і жовті кахлі станції метро Чернігівська. Фільми фіксують оточення і його плинність. Це взагалі стало центральною ідеєю анімації «петрівка-реквієм» — станцію перейменовують, голос київського метро змінюється. Незмінною залишається лише буденна гра — не потрапити під швабру прибиральниці.
Кльові кадри
У більшості з цих фільмів реально цікава візуальна частина і дуже різний підхід до неї. Наприклад, та ж «Mia Donna» постійно звертається до мрій про Італію і це проявляється в кадрах, що повторюють картини Ренесансу.
Фільм «Штангіст», хоч і виявився сюжетно затягнутим і найменш переконливим, але камон — ці широкі плани та приглушені кольори дуже круто передають відчуття відстороненості й самотності.
А «Діорама», документальне кіно про Маріуполь — це взагалі візуальна поезія з кораблями-привидами, скелетами пляжних парасольок і сплетіннями колючого дроту.
Топ-3 від Привіт/
«В радості, і тільки в радості»
Героїня цього фільму — молода, шалена. Вона хотіла б мчати крізь життя зовсім вільно, але не може — вдома її чекає маленький син. Про нього вона своєму оточенню не дуже розказує. І хлопцю, з яким починає зустрічатися, теж.
Цей фільм — один з тих, що про незрілість. Вже в самій назві це відчувається. Але він дуже ніжно показує героїню: вона любить свого малого, хоч і не завжди вміє показати це, а тим більше — сказати прямо.
«В радості, і тільки в радості» легко і цікаво дивитися, в ньому немає зайвої драми. Але там добре передане відчуття втоми і постійні запитання: Чому це — моє життя? Чому воно таке? Чому після тусовок в спалахах лазерів і в квартирах з високими стелями я стою і чекаю на фігову каву з ларька?
«Цвях»
Цей фільм зроблений як закос під VHS-не сімейне відео. Ми в 90-х і стежимо за днем із життя сім’ї, що збирається емігрувати. Ми бачимо збори й метушню, академконцерт доньки-скрипальки, вручення диплому і сімейне святкування з цієї нагоди.
Але цей фільм не стільки про сюжет, скільки про атмосферу, про занурення в ностальгію. Оператори фільму Ярема Малащук і Роман Хімей розповідають, що режисер Філіп Сотниченко дав їм касету з реального сімейного святкування і змусив віддивитися більш ніж чотири години тостів і застільних розмов. А потім зімітувати цей стиль зйомки. Тому камера може раптово перевестися з героїв на якісь салатниці чи оленячу голову на стіні.
Цього літа перший повнометражний фільм Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада» став одним із переможців пітчингу Держкіно. У ньому схожий прийом. Там також імітується документальна зйомка 90-х, але цього разу кримінальна — допити, слідчі експерименти. Судячи з тизеру, це такий собі «True Detective», де сучасний герой передивляється старі плівки й повертається думками до злочину минулого.
«У нашій синагозі»
Це екранізація незавершеного оповідання Франца Кафки і фільм, що найбільше вхопив мою увагу. У ньому єврейський хлопчик намагається дізнатися, яка загадкова істота живе в синагозі його громади. Він так захоплюється цією думкою, що не помічає, як раптом все його оточення опиняється під загрозою.
Що мене тут вразило, так це відчуття моторошного. Я майже ніколи не відчувала його в українських фільмах, а тут воно передано дуже майстерно. Воно постійно повертається, лякає невідомістю. Воно десь поруч, за стіною, але ти не можеш роздивитися, не можеш дізнатися напевне. На цей ефект працює і чорно-біле зображення, що часто переходить в темряву та невиразність. А також глибокий тривожний саундтрек від учасників NOVA OPERA — Романа Григоріва та Жанни Марчинської.
Так і що зрештою?
Якщо ви хочете концентровану добірку українського кіно, беріть усі TAK Shorts. Там є ігрове та документальне кіно, і навіть трошки анімації. Це хороший зріз наших типажів, травм, перших дзвоників і тусовок на гаражах.
Якщо ж ви скептик, то, мабуть, не дочитали сюди. Але раптом що — дивіться топ-3.
І що точно раджу — це ранковий кінозал. Оці 20 хвилин для розминки чи пробіжки думок — справжня тєма.
Ловіть промокод TakPryvit
і дивіться TAK Shorts
Промокод надає знижку на покупку абонементу на TAK Shorts
Стоп-кадри з фільмів надані Takflix
