Бери й роби: як запустити Центр сучасної культури у Дніпрі
Запускається DCCC — Центр сучасної культури у Дніпрі. Там під одним дахом збирається дуже розмаїта культурна платформа — від DIY-організацій до дипломатичних інституцій. І все це в красивенній будівлі, якій понад сто років. Ми вирішили більше дослідити, як з’явився DCCC і як він працюватиме.
Що буде в DCCC?
У центрі діятимуть декілька публічних просторів: галерея, медіа-зона, сучасна бібліотека, коворкінг, івент-простір, лекторій, офіси культурних інституцій, майстерні та кафе.
Серед резидентів — громадська організація «Культура Медіальна», галерея «Артсвіт», художня майстерня Ksi Prostir, «Альянс Франсез» у Дніпрі та Чеський Центр. І все це в красивенній будівлі, якій понад сто років.
Починала створювати DCCC якраз «Культура Медіальна», тож ми поговорили з трьома ініціаторами — Андрієм Палашем, Катериною Русецькою і Юлією Овчаренко.
Про ідею створення
Андрій Палаш: Все почалося з фестивалю «Конструкція», який робить наша команда. Це великий щорічний фестиваль, що проходить у дуже різних локаціях — це можуть бути церкви, палаци культури, вокзал, ботсад, планетарій.
Десь у кінці 2015-го, після двох років організації фестивалю ми подумали, що було б класно знайти одну постійну локацію, щоб оптимізувати дії і зосередитись на якості подій, а не витрачати купу часу на переговори з радянськими директорами, платити оренду, щоразу будувати всю інфраструктуру.
У той період у нас в партнерах з’явилась Луція Ржегоржікова, що на той час була директоркою Чеського центру в Києві. Вона запропонувала об’єднати зусилля і створити європейський культурний центр у Дніпрі. З того моменту ми разом з Луцією почали розробляти концепцію проєкту, говорити з міською та обласною владою, місцевим бізнесом. Їздили в Київ на зустрічі з Креативною Європою, з представниками європейських інституцій.
Далі вже ідея кристалізувалась. Ми адаптували її під певні місця, які знаходили. Бо та локація, де ми зараз знаходимось — це вже четверте чи п’яте місце, яке ми розглядали під культурний центр. До цього була купа фейлів, десь ми по пів року вели переговори з власниками, а потім все зривалось. Це був складний процес.
Про пілотний простір — Сцена : Stage
Катерина Русецька: В якийсь момент з усіма цими невдачами, вигрібанням і вичищанням чергового місця для подій, до нас на фестиваль «Конструкція» приїхав польський урбаніст і дослідник Куба Снопек. Він якраз вивчав тему краудсорсингу і краудфандингу. Ми зачепилися за цю тему і він запропонував разом реалізувати такий проєкт.
Ми знайшли закинуту частину центрального парку і разом з волонтерами та всіма охочими розчистили її й побудували там публічний простір — Сцена : Stage для різних подій.
Можна сказати, що це була бета-версія культурного центру. Бо нам було цікаво з’ясувати: це лише наше бажання, щоб тут з’явився культурний простір, чи це справді потреба міста? Зрештою, участь у створенні Сцени взяли близько 500 людей — вони долучалися грошима, інструментами, часом, допомагали з проектуванням. Багато з них не були в нашому колі знайомих до того.
Цей проєкт отримав спеціальну згадку в Європейській премії міських публічних просторів у 2018-му році в Барселоні. Там ми ввійшли в п’ятірку найкращих поруч із Цольферайн Парк в Ессені та головною площею в Тірані, що вся викладена мармуром. А в нас весь проєкт десь 200 тисяч гривень коштував, у нас там все з фанери.
Після європейського визнання Сцени і розуміння, що людям це справді треба, до нашого запиту про пошук місця почали ставитися серйозніше.
Про будівлю і реставрацію
Андрій: Сцена як прототип стала дуже успішною. Після цього нам вдалося вийти на власників тої будівлі, з якою працюємо зараз. Пів року ми вели переговори, що і як будемо робити, домовилися про партнерство і уклали договір оренди на п’ять років за символічну гривню на рік.
Раніше ця будівля була закинута. В ній є частина, що має історичну цінність — це вхідна група, мармурові сходи, два атланти і блакитний зал.
Загалом будівля складається з трьох частин. Найстаріша — 1852-го року, там була приватна резиденція.
Потім цю будівлю продали місту і зробили там Катеринославську губернську земську управу, звідки керувалась уся губернія. В ті часи добудували ще два корпуси — один в 1902-му році, а інший в 1904-1907.
У 1917-му прийшла радянська влада, забрала цю будівлю собі й відтоді там майже весь час був штаб армії. Із плюсів — військові досить непогано зберегли це місце до кінця 90-х, із мінусів — там немає жодних архівів, як воно виглядало в 40-х, 60-х.
Катерина: Цей пробіл в історії будівлі — дуже співзвучний історії міста, бо місто було закрите через ракетну промисловість. І ця аура засекреченості, аура історичного пробілу дуже типова для Дніпра. Мені здається, це цікавий момент, з яким ми, скоріш за все, будемо працювати.
Андрій: З кінця 90-х це приміщення стояло покинутим, там не було ні вікон, ні дверей, ні комунікацій. І ми тепер заново його оживляємо. Ми поміняли дах і вікна, зараз проводимо опалення, електрику й до кінця року почнемо користуватися частиною будівлі.
З архітекторкою та реставраторами ми взяли за основу концепцію невтручання. Припустимо, є щось старе, наприклад, елемент ліпнини — ми його зберігаємо. Але якщо ремонтуємо десь, то не стараємося це затонувати і замаскувати під старе, ні, ми показуємо, що це вже нинішнє.
Про наповнення центру
Юлія Овчаренко: Ми всі багато подорожуємо і дивилися в різних країнах, як там організовані культурні та мистецькі простори, центри для місцевих громад. Ми збирали компоненти, які мали б бути в такому місці для розвитку повної екосистеми.
Те, що необхідно і майже в усіх є — це зона відпочинку, кафе, бар чи ресторан. Є і бібліотека, і магазин, де продаються книжки та різні дизайнерські продукти — те, що представляє саме це місце, цю громаду. Ці комерційні простори дозволяють бути більш фінансово стабільними. А головне наповнення, контент, залежить від творчих ініціатив, що представлені в кожному окремому місті.
В Дніпрі потрібні виставкові та концертні простори, місце для неформального театру, зали для освіти — мистецької чи менеджерської. Ми нанизували ці складові на концепцію і дивилися, скільки та яких просторів нам потрібно. Будівля, з якою ми працюємо зараз, ідеально підходить під усі ці формати. Там навіть є внутрішній двір, в якому буде сад, і це дає купу можливостей для роботи в теплий сезон.
Ми хочемо, щоб центр став місцем для локальних спільнот, хочемо, щоб сюди приїжджали наші українські партнери, а також важливу роль віддаємо міжнародному рівню — щоб тут можна було презентувати культуру різних країн і робити Дніпро відкритим для міжнародної співпраці, показувати місцевим митцям, як і куди ще можна рухатись, щоб ми знаходилися в спільних контекстах. На цих трьох рівнях і плануємо будувати програму.
Про відкриття
До відкриття команда запланувала цілу купу подій і отримала для цього підтримку Українського культурного фонду. Всі події перемістилися в онлайн.
Що вже було? (і можна подивитися)
- Виступ Kurs Valüt. Проводився у співпраці з митцівнею Модуль.
- Форум для кураторів, менеджерів культури та експертів креативно-урбаністичних рухів з України та Європи. Дивитися тут.
- Лекції від українських експертів і експерток у сфері культури. Їх знімають спільно з UA: ДНІПРО. На ютубі уже є перша — про культуру і мистецтво Дніпра.
- Кіноперформанс: показ раритетного фільму «Нариси радянського міста» (1929) під музичний супровід електроакустичного гурту DZ’OB. Фільм надано Національним центром Олександра Довженка.
- 3D mapping на будівлю DCCC. Це аудіовізуальне шоу, створене Kultura Medialna та Dizart Studio у співпраці з відомим аніматором Микитою Лиськовим та музикантами DZ’OB. В ньому поєднують проекційний маппінг, електронну та акустичну музику, цифрові та аналогові види графіки.
Фото надані Центром сучасної культури у Дніпрі
Головний віжуал: фото Stage reporting agency
Фото фестивалю «Конструкція» і ремонту: Арсен Дзодзаєв
Фото Forum Regionum: Marcus Heep
