Бери й роби: як створити кераміку, яку зацінять у Парижі
Рання осінь. Сонячна паризька вулиця. Нею йде дівчина в яскраво-червоній сукні з вазою, закинутою на руку, ніби аксесуар. Бракує тільки камери, яка б пливла за нею, як у фільмі Годара.
Як почала займатися керамікою?
Діана росла недалеко від Опішні, великого центру українського гончарства. Ще в дитинстві на екскурсіях вона цікавилася не тільки самою керамікою, а й процесом роботи майстрів. Але сама спробувала значно пізніше — вже коли вчилася в київському універі на зовсім далекій від кераміки спеціальності.
Спершу пішла вчитися традиційному гончарству на крузі. Освоїла базові речі, а потім натрапила в інстаграмі на рекламу Eye Sea Studio. «Я побачила, що там усе досить нетипово: ручна ліпка, незвичні форми, цікаві поливи», — розповідає Діана. Вона прийшла в цю студію і залишилася на сім навчальних курсів. Особливо її захопила техніка ручної ліпки. «Мене затягнуло жостко. Я приходила в студію на вихідних, а решту тижня висіла в ютубі, шукала цікаві форми, читала про майстрів. Я так багато говорила про кераміку, що люди навколо вже не могли це слухати».
Згодом в Eye Sea Studio відкрили коворкінг для керамістів і Діана винайняла там місце. «Коворкінг — це класно, бо в спілкуванні з іншими майстрами з’являється багато ідей. А ще це підтримка в ті моменти, коли тобі складно щось зробити самому, а люди поруч розуміються на цьому і можуть дати пораду», — розказує Діана.
Як шукала свій стиль?
Освоївши техніку, Діана поступово почала намацувати свій стиль. «У ліпній кераміці ти створюєш форму, накладаючи глиняні джгути, а потім загладжуючи їх. Це можна робити інструментами, але я робила руками. А потім подумала: «А нащо загладжувати?» Наприклад, іноді при пошиві одягу видно крій, тобто те, як річ створювалася. Сліди від джгутів теж показують процес, ручну роботу. Я зрозуміла, що мені подобається залишати на виробах відбитки, не загладжувати поверхню. Коли тримаєш річ, а вона шершава і кожен відбиток різний, це залишає в роботі твою ідентичність і дає певний емоційний зв’язок».
Як зробила серію «Натуральна Революція»?
Все почалося з 4 чи 5 чистих керамічних форм ваз. Діана виліпила їх, випалила, але чомусь не хотіла просто покривати поливою. Думала, як надати їм більшого змісту. Так форми простояли кілька місяців. «Я приходила в студію, ставила перед собою вазу, думала: «Чи в мене є якесь бачення для неї? Ні, сьогодні нема». І відкладала».
Тим часом, у своїй повсякденній роботі Діана працювала з французькими медіа, кожен день починався з французьких політичних новин. Якось у розмові з друзями виринула тема студентських протестів 68-го в Парижі. Повернувшись додому, Діана передивилася фото тих подій, перечитала гасла студентів — поетичні, максималістські, волелюбні. «Під бруківкою — пляж!». «Твоє щастя купили. Вкради його!». Діана вирішила, що саме цими словами хоче розписати вази. Пазл склався. «Те, що ми пережили революцію, звичайно вплинуло. В 2014-му році я закінчувала школу. Це була точка, коли вперше серйозно думаєш про своє майбутнє і, звичайно, події в країні дуже на нього впливали».
Як поїхала на Paris Design Week?
«Дехто думав, що я спеціально зробила серію під виставку. Але ні, — розповідає Діана. — Я просто розписала три вази і мені дуже сподобалося те, що вийшло. Хотілося отримати ще чийсь відгук і я написала одній із засновниць MAINO DESIGN UKRAINE. Це організація, що представляє українських дизайнерів за кордоном, допомагає брати участь у виставках.
Саме в цей час ішов відбір дизайнерів для участі в Paris Design Week і вона подумала, що я хочу податися з цими вазами. Написала: «Прикольні роботи, скидай на конкурс». Тут виявилося, що про конкурс я нічого не знаю. Вона прислала мені інформацію, а там дедлайн через два дні. І це ще й Великдень, всі роз’їхалися з міста, а мені треба зробити фото, портфоліо, презентацію, написати в мотиваційному листі, чому я хочу у Францію. А я ще дві години тому навіть не знала, що хочу», — сміється Діана. Але разом з друзями і близькими вона все зробила, надіслала заявку й увійшла в десятку дизайнерів від України. Їхній спільний проєкт називався «Біла сфера» і поєднав меблі, кераміку, скульптури, освітлення, декоративні об’єкти, одяг і фешн-аксесуари.
А потім був Париж
«В Парижі паралельно відбуваються Paris Design Week і Maison&Objet. Обидві — виставки предметного дизайну. Але Maison&Objet — майданчик для серйозних брендів, у яких великі масштаби виробництва, все окей з доставкою і ціль знайти постійних покупців. У нас такий бренд — це, наприклад, Makhno. А Paris Design Week — подія більше для молодих дизайнерів, які хочуть отримати реакцію на свої роботи. Серед відвідувачів там більше туристів», — розповідає Діана.
У 2018-му Paris Design Week проходив в одному павільйоні-експоцентрі. Але вже в 2019-му його розділили по невеликих шоурумах. В одному з таких шоурумів Діана і провела всі п’ять днів виставки. «Я весь час була на стенді, чекала кожного відвідувача, щоб розповісти про свої роботи. Виходила тільки ввечері. На вихідних було багато людей, заходили журналісти і блогери, а в інші дні було дуже спокійно».
А що з вазами?
«Якщо хочеш ділових контактів, то збирай гроші та їдь на Maison&Objet. А тут більше доля випадку», — каже Діана. У перші дні відвідувачі хотіли купити декілька її ваз, але вона не хотіла залишати стенд порожнім і вирішила зачекати з продажем. Тому під кінець виставки майже всі роботи залишалися на місці. «Вкінці, коли був демонтаж, треба було самому везти роботи назад. Але нащо везти, якщо можна залишити в Парижі? Організатори теж радили запропонувати свої роботи магазинчикам, шоурумам і галереям. Неподалік від нас був Маре. Це район виставок, богеми й туристів. Тож я накинула на руку вазу — в мене була одна з великою ручкою — і пішла туди. Я ще була в довгому червоному платті й це виглядало, як перформанс. Але насправді стрес: це ж продавати треба. По-хорошому галереям треба писати заздалегідь, а в мене це було щось відчайдушне.
У двох місцях таки погодилися взяти мої роботи. В першому мені чомусь не сподобалося, а ось друге було дуже гарне, інтер’єр у стилі 60-х, ще й один із власників виявився на місці. Він був дуже відкритий, вислухав мене і сказав, що вази класні. Потім зі мною прийшла перекладачка, щоб домовитися про контракт. Я залишила вази там і щаслива поїхала додому, а через два дні отримала повідомлення, що першу продано.
Зараз вони вже всі продалися і мене питають: «Ну що, яку серію будете робити далі?» А я після повернення зробила вазу, де карикатурно намалювала всі пригоди, які зі мною трапилися в Парижі. Мої друзі були від неї в захваті, тому наступну серію хочу зробити в такому ж стилі».
Про інші проєкти
«Разом з керамісткою Ксюшею Ніколаєнко я паралельно займаюсь проєктом Crackle Ceramics. Там ми створюємо функціональні речі для повсякденного вжитку — від наборів тарілок до підсвічників, як для персональних замовлень, так і для готелів і ресторанів.
Ми відкриті до колаборацій з людьми, які розділяють нашу естетику і створюють цікаві речі. Наприклад, нещодавно, співпрацювали з київською флористкою Ira Evora і зробили класну мінімалістичну серію White Pearl».
За якими керамістами слідкуєш?
«Я слідкую за багатьма керамістами. З українських хотіла б виділити Quiet Form, 8 komora, Velika Bogaiha, Viter ceramics. Глобально: Alana Wilson, Philip Eglin, Ramesh Mario Nithiyendran, Faye Hadfield, Trevor Baird, Rebeka Racz, Katie Stout, Mitch Iburg, Anton Alvarez. А ще глобальніше це, мабуть, Ґрейсон Перрі (Grayson Perry), бо в якийсь період його творчість сильно на мене вплинула».
Що найбільше мотивує в роботі з керамікою?
«Скоріш за все, тут немає якогось одного моменту. Все ж кераміка — це більше про обдумані та послідовні дії. До того, як виріб буде завершений, ти проходиш мінімум три стадії, на яких маєш ідеально зробити кожну деталь, інакше просто буде лажа. Пазл не складеться.
Кожного разу драйвить, коли після останнього випалу чекаєш на результат. А вже потім або приємно, або не дуже. Щодо мотивації, то вона скоріше потрібна для якихось буденних речей. А щоб займатися керамікою, мені не потрібен додатковий стимул».
Фото: Ira Evora, DLV, Діана Кулик
