Як робили українську анімацію в 1991-му і потім? Досліджуємо з фестивалем LINOLEUM
На екранах стає багато експериментальної, свіжої, сміливої анімації. Це значить, що розпочався LINOLEUM — найбільший в Україні міжнародний фестиваль актуальної анімації та медіамистецтва. Він триватиме з 1 до 5 вересня у Києві, а більшість показів відбудуться в кінотеатрі «Жовтень». Але є і те, що можна подивитися в будь-якому куточку країни. Це спеціальна добірка «LINOLEUM: 30 років незалежній анімації», яку можна переглянути на MEGOGO (як то кажуть, безкоштовно і без реєстрації).
«Крокодил», 1991
Режисер Михайло Титов:
На той момент, звичайно, анімація була на актуальну тему. Про те, що нам рано рухатися в Європу і перш, ніж починати, необхідно познайомитися з тамтешнім способом життя. Сьогодні цей мультфільм застарів. Як за змістом, так і технічно. Тоді я задіяв нові на той момент технології, такі як поєднання перекладки (техніка, коли використовується плоска маріонетка з багатьох частин (руки, ноги, шия, голова тощо) і рух створюється шляхом їх пересування на тлі — ред.) і малюнка, використання техніки живопису по целулоїду. Було цікаво, як можна показати розповідь Достоєвського таким чином. Перш ніж дивитися цю анімацію, рекомендую прочитати однойменне оповідання. Це допоможе побачити картину в цілому, тому що я сильно спростив сценарій. У ньому є речі, про які варто замислитися, але кожен глядач побачить у цьому щось своє.
Зараз би я створював формальне кіно, без глибокого сенсу і політичного підґрунтя. Обіграв би парадокс, або звичайну побутову ситуацію, грався б з візуальними інструментами.
«etc.», 1993
Режисер Олег Коваленко:
Ідея цього фільму не нова, але наразі актуальна, як ніколи. Всіх, хто без запрошення заходить на твою територію, чи то це країна, чи твоя хата, треба пильнувати, адже мають бути межі толерантності — це твоя безпека та врешті-решт безпека твоєї країни. В цьому випадку метафоричним уособленням є квартира.
Коли я починав цей фільм (1993 рік), відбувалось відновлення незалежності України, я і гадки не мав, що піднята проблема може виявитися пророчою.
Однією з «фішок» був метод тотальної анімації (total animation), коли анімувався не тільки персонаж, а й усе тло (background) — на той час дуже модний і дуже трудомісткий. Тоді комп’ютерів не було і весь обсяг малювався власноруч — калька, целулоїд, розфарбовка, плівка. Цікаво, що зараз кілька спеціальностей — художник-контурник, заливальник (розфарбовує зображення у визначені кольори — ред.), протиральник (протирає аркуш, прибираючи дрібні частинки і крупинки — ред.) — вже не існує, а це були великі цехи.
З професійної точки зору цікаво те, що тоді використовували набагато менше штучних речей. Наприклад, потрібно було озвучити комара. Не повірите: зловили, посадили в склянку, а на плівці — не те, не схоже. Зловили муху, записали звук, прокрутили плівку з іншою швидкістю і, вуаля, вийшов справжній комарик! А тим, хто дивитиметься анімаційний фільм вперше, раджу звернути увагу на кульмінацію історії.
«День народження Юлії», 1994
Режисерка Наталія Марченкова:
«День народження Юлії» зроблений за сценарієм тоді ще ленінградського автора Валерія Роньшина, відомого авангардиста, що лякає читачів жахами чорних міських казок. Пам’ятаєте, «в цій чорній-чорній кімнаті стояв чорний-чорний стіл …», розповідь з дитинства, коли всі знають, чим закінчиться, і кричать, і регочуть в кінці. У Роньшина є книга, з якої я вибрала «День народження Юлії».
Художником фільму був Сергій Сашніков, теж, не побоюся цього слова, авангардист, з творчістю якого я познайомилася на Андріївському узвозі. Сергій придумав художнє рішення фільму, як зараз кажуть, концепт-дизайн, який дуже органічно поєднався з роньшинськими фантастичними гіперболами та іронією. Ми вибрали техніку перекладань, яка дає можливість художнику-постановнику вільніше працювати з фактурами, не обмежуючи себе гладкою заливальною технологією. До того, як прийти в мультиплікацію, Сашніков працював художником ТЮГу, але й в мультиплікації йому теж сподобалося. Ми працювали з ним ще у двох фільмах: у ляльковому «Залізний Вовк», і в «Літачок ЛІП».
З «Юлією» також працював прекрасний композитор Вадим Храпачов, який унікально відчуває образотворчий матеріал. Щастя кожного фільму — коли настрій картинки, яку бачать очі, зливається за настроєм з музикою, яку чують вуха. Раніше це називалося «художній образ». І розповідь Роньшина, і сценарій, і фільм були створені в непрості часи, коли черги в гастроном і за візами були схожі, як близнюки. Але вищі інстанції ще існували. Тому фільм має іншу кінцівку, відмінну від тої, що мають оповідання і сценарій. Там має бути ще три хвилини. Цей матеріал зберігається у мене вдома на касеті, але, напевно, вже посипалося все.
«Крамниця співочих пташок», 2014
Режисер Анатолій Лавренішин:
Ця стрічка є для мене дуже особистою, я показую в ній частину свого власного життя. Моєю ціллю було створення псевдодокументальної розповіді з далекого-далекого минулого, якоїсь іншої цивілізації, але яка б нагадувала нашу і показувала пронизливу історію про пристрасть, натхнення та вибір.
Вона є експериментальним поєднанням більшості технік, що існують у сучасній анімації — тут є і мальована покадрова анімація, 3D, перекладка і ротоскопія (анімаційна техніка, при якій мультфільм створюється шляхом окреслення кадр за кадром натурного фільму з реальними акторами і декораціями — ред.).
Але для глядача головне не це, а настрій, який він отримує від перегляду. Команда фільму створила щось на межі анімації та ігрового кіно, що ефектно підкреслює різницю між світами, якими мандрує головний герой. Завдяки державній підтримці кіно цей задум вдалося втілити повною мірою.
«Регенеративна істота», 2017
Режисер Стас Сантімов:
Я працював над фільмом «Елювіум – Регенеративна істота» з вересня по кінець листопада 2016-го року.
Цікава особливість проєкту в тому, що він вдало замаскувався під авторський фільм. Насправді ж це музичне відео, яке в мене замовив музикант Метью Купер для свого проєкту Eluvium. Завдяки цьому фільм брав участь у загальних фестивальних конкурсах, оминаючи окремі програми для музичних відео та комерційної анімації. І тому фільм має таку дивну назву, в якій деякі глядачі намагалися знайти окремий сенс, хоча це просто ім’я музиканта + назва композиції.
Працювати над цим проектом мені запропонували ще у травні. Новий альбом у «Eluvium» мав вийти наприкінці серпня і лейбл розраховував, що я зроблю відео до цієї події. Хоч ми і домовились скільки це буде коштувати, я не сприйняв серйозно їхню пропозицію і все літо займався іншими справами. Я малював gif-комікси і взагалі не мав бажання робити анімаційні фільми. Проте у серпні вони нагадали про себе і я їм відверто запропонував мирно розійтись, бо не мав жодних ідей, як можна проілюструвати цю композицію. У цьому ж листі, я надіслав лейблу декілька ідей, концептів, які зміг з себе вичавити за весь цей час і… вони їм дуже сподобались. Вони наполягали, щоб я не залишав цей проєкт і що вони готові чекати. Мене підкупила ця безкомпромісність і орієнтованість виключно на мій стиль, тож я опанував себе і зробив ці 7 хвилин за 3 місяці.
Попри весь мій внутрішній спротив і небажання робити цей фільм, саме він став важливим етапом моєї творчої кар’єри, відкривши для мене фестивалі й насамперед — LINOLEUM.
«Пуповина», 2018
Режисер Олександр Бубнов:
Фільм є для мене знаковим, тому що це перша моя робота на соціальну тему. Зазвичай я роблю смішні мультфільми: інколи сатиричні (як «Клініка»), іноді в жанрі чорного гумору («Остання дружина Синьої Бороди»), або в жанрі іронічного детективу (обидва «Холмси»). Але всі ці фільми ніяк не перетиналися з дійсністю; це був гумор у чистому вигляді.
«Пуповина» ж зачепила дуже важливу проблему, яка в психології називається сепарацією батьків і дітей; судячи з того, що фільм подивилися десятки (якщо не сотні — точних даних я не маю) мільйонів глядачів, ця тема знайшла гарячий відгук у серцях. Значить, я потрапив у «больову точку».
З професійної точки зору в фільмі немає особливих відкриттів. Анімація звичайна, швидше навіть лімітована; розповідь дуже стримана. Мені важливо було зберегти нейтральний тон, не засуджуючи нікого з персонажів, з рівним співчуттям до всіх. Уся справа в сюжеті.
До всього, це перший фільм, де не я є автором графіки персонажів. Зазвичай я сам її малюю, а кольором займається художник-постановник. У цьому фільмі я звернувся до прекрасного, дуже талановитого художника Сергія Майдукова; він зробив 15 ілюстрацій до фільму, відштовхуючись від яких, я розробляв композиції кадрів. Найголовнішим було зберегти той рівень умовності графіки, при якій на передній план не полізла б фізіологія (через делікатність теми). На мій погляд, Сергій впорався з роботою блискуче, хоча сам він не дуже задоволений результатом. Я хотів, аби фільм не справляв враження, як витвір мистецтва, а виступив своєрідним каталізатором, викликаючи в пам’яті глядачів їхні особисті історії, або історії близьких чи знайомих. Можливо, це змусить когось замислитись над своїм життям, усвідомити, щось змінити.
У добірці також є:
«Йшов трамвай №9», 2002, реж. Степан Коваль
Займає 52-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно за версією національної та міжнародної спільноти кінокритиків, опитаної Національним центром Олександра Довженка. Стрічка розказує про знайому ситуацію: ранковий трамвай, вже заповнений пасажирами і куди намагається сісти ще більше людей.
«Жуйка», 2013, реж. Ольга Макарчук
Фільм – один день із життя звичайної жуйки. Жуйка постійно відчуває себе знехтуваною та змушена пристосовуватися до інших, хоча понад усе прагне лише одного – летіти небом безтурботною бульбашкою та впиватися почуттям свободи. Фільм – один день із життя звичайної жуйки. Чи, як зазначає автор, може, один день із вашого життя?
«Кохання», 2019, реж. Микита Лиськов
Фестивальний хіт Микити Лиськова, який складається з епізодів, не пов’язаних між собою сюжетно і стилістично. В іронічний спосіб фільм переосмислює суспільство урбанізованих міст та рясніє артефактами сучасного Дніпра, що знайомі кожному його мешканцю.
«№ 201», 2013, реж. Олег Педан
За якою ознакою система оцінює нашу корисність? Чи можна цю корисність взагалі оцінювати? Що з нами станеться завтра, якщо ми не дамо «достатньої кількості молока»? Алегорична історія про корову, що намагається втекти з молокозаводу, де на неї чекає загибель.
Що ще дивитися на LINOLEUM?
Фестиваль має три конкурсні програми — українську, міжнародну та комерційну анімацію. І всі три неймовірно насичені. Наприклад, у міжнародний конкурс увійшло аж 45 фільмів, тож його розділили на 5 тематичних блоків.
- «Невидимі» розповідає про найкращий, або найстрашніший зі світів – внутрішній світ людини;
- «Без назви» говорить про речі, які складно означити, проте вони можуть сказати за себе самі, наприклад, за допомогою анімації;
- «Природний відбір» фантазує на тему кінця людства, як реального, так і метафоричного;
- «Мистецькі справи», де слово надається самим митцям;
- «Усі ці відчуття всередині мене», фокус якого спрямований на весь спектр людських емоцій, як позитивно, так і негативно забарвлених.
Також заплановані програми експериментальної та дитячої анімації, покази української ретроспективи, програми LADIES FIRST (фільми жінок про жінок), еротична анімація, в тому числі підбірка підбірка еротичних українських фільмів ще програма свіжої польської анімації від щорічного партнера фестивалю O! PLA.
З нового — на глядачів чекають дві ретроспективи естонської анімації (класична й сучасна), продовження тогорічної підбірки #killmeplease, яка пройде двома різними програмами, VR-анімація та підбірка, яка присвячена темі фестивалю — «ПРИСУТНІСТЬ. БЛИЗЬКІСТЬ. ДОТИК».
Уся програма фестивалю LINOLEUM
Віжуали:
головний — на основі постера LINOLEUM авторства Ганни Рибак
інші — стоп-кадри відповідних фільмів
