Говорять 90-ті

Оксана Городівська
Оксана Городівська
Листопад 8, 2018

Spice Girls збираються в тур, виходить серіал «Сабріна — юна відьма», в моді високі джинси. А надворі взагалі-то 2018-й. Ностальгія за 90-ми буяє, вони всюди, тут теж. Ми зібрали один білоруський і три українські способи розповісти про цю епоху і краще дослідити її.

Фільм «Кришталь»

Ця стрічка вже отримала ґран-прі Одеського кінофестивалю, а Білорусь висунула її на «Оскар». В український прокат фільм виходить 8 листопада.

Пострадянські 90-ті в кіно переважно показують «тлєнно», але не тут. «Кришталь» дуже кольоровий і часто кумедний.

Відтворити відео

Головна героїня фільму — діджейка Веля. Вона живе в Мінську, любить хаус і дуже хоче звалити в Америку. Так сильно, що у візовій анкеті бреше про місце роботи. Пише, що працює на заводі з виготовлення кришталю, дає якийсь номер телефону. А коли з посольства збираються туди дзвонити, Веля їде шукати, кому номер насправді належить. Так вона потрапляє в дім провінційної сім’ї, де якраз готуються до весілля. У цій метушні дівчина чекає дзвінка, щоб підтвердити свою легенду.

Кришталь у фільмі має багато граней. Це символ достатку, який зберігають у серванті на потім, для урочистої нагоди. Спойлер: у фільмі така нагода буде й кришталеву салатницю наповнять салатом олів’є під хаусовий саундтрек.

Кришталь — це і гордість країни, його нібито продають за кордон за високими цінами. Але за браком реальних грошей ним же видають зарплату працівникам заводу. Й ті йдуть збувати задешево вази й люстри на базарі. Тож цінність кришталю в фільмі така ж непевна, як і все в 90-х.

Обидва фото Тадеуша Рольке, з Міського медіаархіву Центру міської історії

Сайт (Ви)жити в 90-х

Оскільки вже згадали про нестабільні ціни, ось навіть тест про них. Ще є гра, де треба вгадати, що сховано за клітчастою торбою. Усе це на сайті про 90-ті у Львові. Його зробив Центр міської історії разом зі студентами Українського католицького університету та інших львівських вишів.

Багато речей звідти типові для всієї України. Наприклад, светри «Team Boys», фарцовщики й «чорнила». На сайті можна подивитися фото, пройти тести і начитатися про всякі явища 90-х.

Наприклад, так там розповідають про зміни в мистецтві:

«У Львові 1987 року в церкві Марії Сніжної (колишній Музей фотографії) вперше відбулась виставка андеґраундних митців (тих, хто не входив до Спілки художників) під назвою «Приглашение к дискуссии». Того ж року львівські художники зробили в Музеї фотографії (тепер не існує) інсталяцію з живими курами. Ще одна виставка, що набула широкого розголосу у Львові — «Дефлорація», на якій 1990 року в Музеї Леніна в експозиції стояла труна, заповнена водою, у якій плавала риба, а поряд були розміщені музично-інсталяційні проекти. Митці, які працювали ще наприкінці 1980-х, розповідають, що для того, щоб отримати дозвіл і провести будь-яку виставку, достатньо було додати до неї бодай одну картину із зображенням Леніна».

Книга «ПАРКОМУНА. Місце. Спільнота. Явище»

Тим часом, у 1990-му році в Києві з’являється мистецький сквот Паркомуна. Його назва походить від назви вулиці Паризької Комуни, тепер це Михайлівська. Там жили й працювали художники Олександр Гнилицький, Олег Голосій, Юрій Соломко, Валерія Трубіна, Дмитро Кавсан. Більшість із них були випускниками художньої академії. З розпадом Радянського Союзу вони отримали свободу творити нове мистецтво.

Художники почали робити перформанси, відеоарт, інсталяції. Скуповували на Сінному ринку артефакти для своїх робіт, а також дивні вбрання для вечірок. Часто їхні тусовки були тематичними. Наприклад, на «червоному вечорі» все мало бути червоного кольору — від оксамитових штор до борщу. Навколо паркомівців виросла потужна мистецька спільнота.

_ILS0726
Фото з виставки «ПАРКОМУНА. Місце. Спільнота. Явище», Фотографія надана PinchukArtCentre © 2016. Фотограф: Сергій Іллін.

Дослідницька платформа PinchukArtCentre спершу зробила виставку про історію та мистецтво Паркомуни, а потім видала книгу — «ПАРКОМУНА. Місце. Спільнота. Явище». Її можна придбати чи завантажити на сайті PinchukArtCentre. Також там є багато статей про мистецтво 90-х і окремих художників.

Фото Віталія Бардецького з сайту «Амнезія», amnesia.in.ua/bard

Сайт Амнезія

Опис на сайті каже: «Проект «Амнезія» — це археологія української поп-культури. Викопуємо забуте, здуваємо пил з легендарного».

Зараз там можна почитати і про Довженка, і про фантастику 1920-х. Але 90-ті тут описані найяскравіше. Наприклад, є велика історія про Віталія Бардецького, організатора концертів, продюсера, арт-директора клубу Xlib. Колись він вперше повіз за кордон гурт «Скрябін». І так про це розповів «Амнезії»:

«Був такий львівський кабаре-театр «Не журись», і у них був автобус. Апгрейджений ЛАЗ, навіть тєлік в салоні був, шикарно. Це кінець 92-го, здається, якийсь листопад. Дубак нереальний. І ми цим автобусом їдемо в Берлін.

Нам не було чим заправитись, щоб хоча б до Польщі доїхати. Але Кузьма знав, де якісь його місцеві жужики мали схрон звідкись украденої солярки. Реально in the middle of nowhere десь під Новояворівськом відкрили цю фігню і заправились.

Приїхали в Берлін і одразу потрапили в клуб «Тахелес» (його, на жаль, вже немає), це було супер культове місце. І коли ми туди зайшли, там якраз виступав Дженезіс Пі Оррідж. Ну він тепер вже з цицьками, а тоді ще був без. Оце був триндець просто. Я перший раз на Заході, а нам же все життя розказували про той адський капіталізм, оце воно якраз і було. Спершу нічого не розумів, але через пару днів уже думав — клас, все, я повинен тут залишитись».

Крім цього матеріалу, на «Амнезії» є розмова з лідером гурту «Іванов Даун», розповідь про перші аудіокасети в Україні, а також історія Ігоря Цимбровського, автора одного, але унікального за звучанням альбому. Усе це збирається в крутий огляд музики 90-х.

Багато вечорів і одна ніч листопада. Події в Києві