Боротьба за кінотеатри. To be continued
У п’ятницю, 28 вересня, з’явилися новини про закриття двох київських кінотеатрів — «Кінопанорама» та «Україна».
Ми знайшли схожі випадки з інших європейських країн. Зазвичай у старих кінотеатрів був період розквіту, потім по них вдарило, скажімо, телебачення або торгові центри з багатьма кінозалами, а потім їх рятували громада і влада міста. Ділимося кількома історіями і сподіваємося на схожий розвиток подій у Києві.
«Louxor» у Парижі
Кінотеатр «Louxor» відкрився у Парижі в 1921-му році. Його оформили в єгипетському стилі, назва теж звідти. Фасад будівлі прикрашали різнокольорові мозаїки, зображення рослин, скарабеїв і кобр, а в залі було аж 1195 місць. Кінотеатр пережив перехід до звукового кіно, падіння відвідуваності після Другої світової війни, а в 70-х перейшов до специфічного репертуару — там показували фільми про війну в Алжирі, єгипетське та індійське кіно в оригіналі, а також софт-порно.
У 1983-му «Louxor» зачинили, а будівлю продали текстильному бренду. Деякий час вона була закинута, в середині 80-х там була найбільша гей-дискотека Парижа — Megatown, що проіснувала лише рік. Потім споруда залишалася порожньою й потроху розвалювалася.
Аж у 2000-му році місцева громада, культурні діячі, любителі кіно й архітектори вирішили відновити кінотеатр. Вони створили об’єднання «Врятуймо Louxor», писали листи до мера Парижа, місцевих політиків, проводили демонстрації та склали петицію до міської влади з вимогою викупити будівлю й повернути їй початкове призначення. В липні 2003-го місто придбало «Louxor», але відкрився відновлений кінотеатр аж у 2013-му. Його єгипетський стиль відновили, а велетенське приміщення на 1200 місць замінили трьома меншими залами — на 342, 140 та 74 місця. Це дозволило урізноманітнити програму кінотеатру. Крім того, на терасі третього поверху відкрився бар з видом на базиліку Сакре-Кер.
Зали «Кінопанорами» й «України» не такі велетенські, як були в «Louxor». Але ідея додати невеликі кінозали може бути корисною для обох кінотеатрів. Крім того, реконструкція дає шанс відновити оригінальні фасади будівель.
«Cine Doré» в Мадриді
Кіносалон на місці «Cine Doré» з’явився в 1912-му році, але будівлю в стилі модерн відкрили в 1923-му. Там відбувалися покази німого кіно з оркестром і хором, виступали тогочасні іспанські зірки. Поступово мадридський район Антон Мартін, де був «Cine Doré», занепадав. У 1963-му кінотеатр зачинився і з тих пір руйнувався.
У 1982-го році муніципалітет Мадрида викупив «Cine Doré» як будівлю архітектурного й культурного значення. Кінотеатр передали Міністерству культури й зробили там кінозал іспанської фільмотеки.
Архітектор Хав’єр Федучі реконструював будівлю і додав зал на нижньому поверсі. Тепер кінозалів три: перший — оригінальний ретро-театр, другий сучасний, а третій призначений для переглядів просто неба. В будівлю також додали кафе та книжковий магазин.
Відновлення тривало сім років. «Cine Doré» — єдиний кінотеатр, що дожив до часів нового підйому району Антон Мартін. Він дає нам модель співпраці міста й Міністерства культури. А ще його можна побачити у фільмі Педро Альмодовара «Поговори з нею».
«Electric Cinema» в Лондоні
«Electric Cinema» відкрили на місці складу деревини в районі Ноттінґ Гілл у 1911-му. В часи німого кіно цей зал процвітав. Пережив дві світові війни. Коли в 1940-му починалися бомбардування, глядачів просили спуститися в укриття, а потім відшкодовували вартість квитків. У 50-х роках Портобелло Роуд, де знаходився кінотеатр, більше приваблювала торговців гашишем, аніж любителів кіно.
Потім район потроху став богемним і кінотеатр піднявся на цій хвилі. Там робили повторний прокат фільмів. А ще створили «Electric Cinema Club» з нічними арт-показами, почали з Луїса Бунюеля. Опівнічні сеанси стали такими популярними, що перевершували касу кінотеатру за тиждень. Так повторні покази класики й артхаусу стали його головним профілем.
У 1972-му році кінотеатр отримав охоронний статус, його оновили: встановили кондиціонери, новий екран, звук Dolby Stereo. Спершу публіці це сподобалося. Але змінився й репертуар — тепер там були лише прем’єри. І люди перестали на них ходити. Будівлю зібралися продавати, а нові власники не хотіли зберігати там кінотеатр. Тож у 1987-му почалася кампанія «Врятуймо Electric Cinema». У ній взяли участь працівники, місцеві жителі та багато знаменитостей. Вони хотіли зробити трастовий фонд і викупити кінотеатр. Петиція на його захист зібрала 10 000 підписів, її підтримали навіть Одрі Хепберн і Ентоні Хопкінс. Тоді викупити «Electric Cinema» не вдалося, але про нього так багато говорили публічно, що нові власники погодилися його зберегти.
Потім кінотеатр зачинявся на сім років, його ледь не переробили на торговий центр, але зрештою його викупив і відновив місцевий підприємець Пітер Саймон. Зараз програма «Electric Cinema» — це мікс новинок, другої хвилі прокату, класики й культових фільмів. А крім самого кінозалу, там тепер є пивоварня.
У цьому випадку громада не досягла своєї прямої цілі, але публічне обговорення стало вирішальним для збереження кінотеатру.
У підсумку
В усіх описаних випадках головними у збереженні кінотеатрів ставали міська влада і громада. Поки що влада Києва не виявила ініціативи. Крім того, є приклади закриття інших кінотеатрів, незрозумілий статус археологічних знахідок на Поштовій площі, загроза «тарілці» на Либідській. Але є й досвід того, як спільнота домоглася від КМДА відновлення «Жовтня». Тому це буде схоже на Капітана Очевидність, але: тільки з активною участю громади і публічністю місія «Збережемо кінотеатри Кінопанорама та Україна!» буде можливою.