Димна Суміш: між пеклом і раєм

Листопад 26, 2018

Повернення гурту «Димна Суміш» стало яскравим спалахом.

Влітку 2017-го музиканти вперше за шість років зібралися разом і відіграли потужну серію концертів. Там у слемі зустрічалися і ті, хто виріс на музиці гурту, і зовсім нові слухачі.

Ми створили документальний фільм «Димна Суміш: між пеклом і раєм» про історію гурту і те шалене літо. До стрічки ввійшли інтерв’ю з учасниками гурту, спеціально записані музичні лайви та зйомки з концертів різних часів. Прем’єра відбулася в листопаді 2017-го. Рік по тому ми публікуємо фільм у відкритий доступ і розповідаємо, як створювали його. 

 

Як виникла ідея цього фільму?

Розповідає Юліанна Сліпченко, продюсерка і сценаристка фільму:

В липні 2017-го наша команда  допрацьовувала останні тижні на hromadske.ua і мені як продюсерці напряму «Громадське Культура» написав Сергій Мартинов (гітарист гурту «Димна Суміш»). Він поцікавився, чи знімає наша команда проект студійних лайвів Stage 13 і чи може «Димна» прийти до нас на зйомки. Я відповіла, що ми покидаємо канал, але в нас був чудовий формат лайвів «Деінде» і ми могли б придумати щось у схожому напрямку.

На той момент ми з частиною команди «Громадське Культура» вже готували концепт свого проекту Привіт/media&production і подумали, що стартувати з класними лайвами для гурту, який 6 років не виступав в Україні, було б круто.

 

Юліанна Сліпченко і гітарист Сергій Мартинов під час зйомок на баржі

 

А далі все — як в тумані. Ми придумали концепцію лайвів на баржі, відзняли декілька концертів «Димної» і зрозуміли, що тут не вистачає трішки інтерв’ю. Слово за слово і вийшов фільм. Який, до того ж, підтримали наші друзі KyivMusicFilm і влаштували покази в кіно у Києві, Львові, Харкові й Одесі.

Для мене це досить особиста історія, адже я слухала гурт ще до від’їзду Саші Чемерова (фронтмена гурту «Димна Суміш») в США. Моє відчуття, що відбувається щось важливе, насамперед для людей, які фанатіли від гурту, і підштовхнуло до розуміння формату — документування моменту, що стається вперше і востаннє.

 

Гурт «Димна Суміш» під час зйомок на баржі

 

Що найбільше запам’яталося під час зйомок?

Розповідає Анна Московченко, режисерка і операторка фільму:

Знімальний етап для мене поділився на три смислові частини: зйомки концерту в Sentrum, лайви на баржі та інтерв’ю з учасниками гурту. У зйомках кожної з цих частин були свої особливості. Так склалося, що з творчістю гурту «Димна Суміш» я познайомилась вже під час роботи над фільмом, тому для мене став одкровенням концерт у Sentrum’і. До того часу в мене вже був досить насичений досвід концертних зйомок, але свідком такої енергії й атмосфери єднання я була, мабуть, уперше. Знімати серед захопленої публіки — це виклик. Але зйомку в натовпі, куди що дві хвилини стрибають зі сцени щасливі мокрі люди, взагалі складно описати. Після одного зі стрибків Чемерова, публіка понесла його просто в мій бік, зачепивши по дорозі нашу продюсерку Юліанну. У мене в пам’яті залишився стоп-кадр її радісного обличчя, коли вона неслась прямо на мене.

 

Анна Московченко (справа) і Марина Сидоренко (зліва) з команди Привіт/media&production

 

Зйомки лайвів запам’яталися тим, що до останнього була імовірність, що все просто скасується через погоду. У нас була єдина можлива дата, яка підходила і гурту, і нам. В прогнозах до самого дня зйомок обіцяли дощ. І якби він справді пішов, нічого б не вийшло, бо ми ризикували вивести з ладу купу дорогої техніки, в першу чергу, музичної. Але ми вирішили ризикнути, і зрештою погода виявилася ідеальною: дощу під час зйомок не було, а хмари зіграли роль великого відбивача і зробили світло рівномірним та приємним.

Зйомки інтерв’ю ми хотіли зробити максимально різноманітними в рамках наших технічних можливостей і максимально відповідними характеру кожного з героїв. І вдячні їм, що вони пішли назустріч нашому задуму. Ми покаталися з ними в машині, поговорили під час прогулянки в парку і навіть поспостерігали за приготуванням їжі на домашній кухні.

 

Ігор Гержина, басист гурту «Димна Суміш»

 

Після розпаду гурту «Димна Суміш» у фільм було додано лише одну деталь. Все решта залишилося без змін. Чому, на вашу думку, доцільно показувати саме таку версію? 

Юліанна Сліпченко:

Ми знімали документальний музичний фільм не тільки, щоб зафіксувати момент повернення гурту на сцену, а й розкрити наших героїв — музикантів «Димної Суміші». Мені здається, що нам вдалося «не здати» наших героїв і розповісти їхню історію без втручання зі свого боку.  Я пам’ятаю, що після прем’єри в заповненому залі кінотеатру «Київ» Антон Слєпаков з гурту «Вагоновожатые» сказав нам: «Як приємно бачити на екрані музикантів, яким дають договорити свою думку до кінця». І мені здається, що для нашої команди — це один з найкращих компліментів. Деталь, яка була додана — це ще один шанс дати договорити до кінця.

Анна Московченко:

Мені здається, іншої версії бути просто не могло. Ми не ставили собі за мету повернути події якимось іншим способом за допомогою монтажу чи додаткових зйомок. Учасники гурту в фільмі максимально природні і їхня поведінка не суперечить подальшим подіям. Фінал першої редакції був відкритим. Тепер, після додавання лише однієї фрази, він став справді завершеним.

 

Фото: Оля Закревська

Дивні танці в паризькому Пантеоні