Що воно таке — бути культурологом?
Які асоціації виникають у вас зі словом «культурологія»? Чим займаються культурологи, де на це вчитись та що саме вчити? У 2020-му році команди громадської організації «Українська Асоціація Культурологів – Львів» та соціологічної агенції FAMA вирішили з’ясувати це в проєкті «Освітній профіль стратегії культури Львова», який реалізується за підтримки Українського Культурного Фонду.
На зв’язку Анна Хрякова — менеджерка міжнародних проєктів офісу «Львів — Місто літератури ЮНЕСКО», що в Палаці культури імені Гната Хоткевича, та менеджерка з комунікацій ГО «УАК-Львів», але насамперед — випускниця культурології.
Я вступила в Львівський національний університет імені Івана Франка у 2014-му році, і мої документи були першими у теці «культурологія» десь там, у приймальній комісії. А все тому, що я, наперекір батькам — інженеру та педагогині — з дитинства знала, що хочу вивчати саме культуру. Тож питання про університет в мене не виникало.
Перші три роки університетського життя були достатньо ординарними, адже перший курс класично присвячено загальноосвітній програмі та основі основ. До слова, я завжди сперечаюсь із молодшими колегами про те, що ці основи таки потрібні — саме вони формують достатній емоційний та інтелектуальний капітал для того, аби далі вчити складні спеціальні предмети.
Такі почались на третьому році навчання. Страшні слова «пропедевтика», «семіотика», «типологія» і «трансцендентне» увійшли в мій лексикон так само легко, як інтернет сленг. Саме з початку третього курсу і далі — до випуску з магістратури, ми вивчали те, як культура імплементується в життя, як вона функціонує наочно, і, головне, я почала розуміти сама, що все взаємопов’язано, все — частина однієї системи. Це дуже допомагає і тепер у моїй роботі, адже я займаюсь здебільшого менеджментом — розставлянням усього на свої місця заради вдалого функціонування проєкту-механізму.
Я тут, аби розповісти, що ховається за тим таємничим «культуролог» і «культурологиня» з позиції львівських (і не тільки) менеджерів культури. У Львові на спеціальності «культурологія» та «менеджмент соціокультурної діяльності» можна вступити у трьох вишах. Звісно ж, освіта у них буде різною, але ядро спільним. Ось що про це розповідають.
У 2017 році Мар’яна Юрків закінчила Львівську національну академію мистецтв, факультет теорії та історії мистецтв, кафедра історії та теорії мистецтв. Вона точно знає нюанси роботи із творчими особистостями, адже зараз працює заступницею директора-художнього керівника у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса.
«Ще з дитинства я мала старших подруг, які вчились на культурології-мистецтвознавстві й це мене дуже цікавило. В різний час мене захоплювали живопис, графіка, кіно, фотографія, але навчитись самій малювати не виходило. Культурологія поєднувала в собі все, що мене цікавило. Однак за бажанням батьків перша спроба вищої освіти сталась на юридичному факультеті. То було зовсім не до душі, тому другою усвідомленою спробою було вступати на історію та теорію мистецтва в Академію мистецтв.
До початку навчання мені здавалось, що я маю вивчити всі можливі твори мистецтва, впізнавати манеру художників з першого погляду і досконало знати, як працює світ галерей. Однак вже з першого року спектр тем розширився.
Найбільше до душі мені були філософія мистецтва, етика, естетика, історія графіки, менеджмент мистецтва, сучасна українська література, міфологія
Дуже хотілось працювати за спеціальністю, бо сфера мистецтва однозначно мене притягувала, але я не дуже розуміла, в який бік рухатись. Після навчання першим місцем роботи став маленький антикварний магазин, що спеціалізувався на давньому народному вбранні та речах побуту. То була фантастична можливість практикуватись у всьому, що вчила.
Навчання найперше збудувало мій світогляд, подарувало уявлення про різні сфери мистецтва, дало можливість багато спробувати і вибрати, що ж мені справді цікаве.
В моїй теперішній роботі мені згодились як знання загальної історії мистецтва, так і сучасна українська література, філософія, історія культури, економіка. Найбільше бракує власне менеджменту мистецтва — такого практичного, сучасного. Дуже мало йшлось про театр, про сучасні види мистецтва та їхні симбіози. Круто було б, якби більше часу давалось на практику в різних закладах культури, тоді більше людей могли зрозуміти, де саме їхнє місце і не змінювали свою спеціалізацію в роботі після 6 років навчання».
«Культурологічний кочівник» — так називає себе Микола Оліярник. Родом з Червонограда, Микола здобував освіту в Українському Католицькому Університеті на спеціальності «культурологія». Та любов до рідного міста виявилась сильнішою, тож коли постало питання того, що хочеться реалізувати серйозні культурні проєкти — народився червоноградський літературно-мистецький щорічник «Провесінь».
«Щоби дістатися до культурології, довелося пройти п’ять років суворого режиму національних університетів та економічних факультетів. Саме тоді почав цікавитися літературою та культурою загалом, і мені конче треба було дізнатися, як ці штуки працюють (радше теоретично). Тож коли “вийшов на волю” у червні 2018-го року, відразу вступив на культурологію в Український Католицький Університет, провчився рік, а ще пів року відвідував лекції як вільний слухач.
Власне, із сімнадцяти років я цікавився гуманітаристикою, займався самоосвітою у цьому напрямку, але то була автономна, стихійна діяльність. Лише зі вступом на програму культурології з’явилася добре продумана переконлива структура для навчання, а також ґрунтовна консультація-супровід та інфраструктура. Не можу сказати, що за такий короткий час вдалося отримати практичні навички, але один рік навчання добре реалізував мій запит на формування певного теоретичного запліччя.
Фактично, увесь цей час ми намагалися зрозуміти, що таке культура, і мені це подобалося
Мабуть, найцікавішою пригодою була дисципліна “Творче і критичне мислення”. Щойно побачив назву курсу, то відразу подумав, що програму розробляли дуже амбітні люди. На семінарах ми говорили і думали про все на світі: від меню в ресторанах до різновидів звичайної трави (тієї, що просто росте собі в полях). Звісно, писали багато текстів, адже така практика якнайкраще допомагає у розвитку того самого мислення. Були й інші цікаві дисципліни, більш конкретні (Антропологія, Теорія культури, Вступ до культурознавства), але й там ми говорили про все на світі. Отак говорячи, думаючи та пишучи тексти про оце “все на світі”, виявилося, що за два семестри ми вже навіть маємо цілісну думку про більшість культурних фактів.
Тепер, під час роботи над своїм проєктом, шкодую про те, що не вдалося закінчити навчання, адже відчуваю брак практичних навичок, не вистачає системного підходу та інструментарію, тоді як колишні одногрупники саме вивчають дисципліни із спокусливими назвами типу “Культурний менеджмент” чи “Культурна спадщина”. Хоча я досі живу під впливом атмосфери здорового “культурного активізму” УКУ. Люди із того середовища (і студенти, і викладачі) все ще допомагають та підтримують».
У 2014-му році Ірина Шимон закінчила культурологію, що на факультеті культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Зараз вона працює у відділі програм та проєктів управління культури Львівської міської ради. Вона — людина, що допомагає громадському сектору в культурі відбутись. А також викладає в Українському Католицькому Університеті на спеціальності «культурологія».
«Я випускниця культурології, і це друга вища освіта. Перша — економічна, яку я вибрала свідомо, без зовнішнього тиску, від великої любові до математичних наук. А позаяк на другому курсі вища математика і всякі комбінаторні науки закінчились, я спитала себе: навіщо я ходжу в цей університет? Чи отримую я від цього задоволення і ким буду в майбутньому?
В моїй родині є художники, і я бачила, що можна справді любити те, що робиш. Також я розуміла, що жити після роботи — не мій варіант, бо робота — це ж третина твого життя і тільки від мене, казала я собі, залежить, як я буду це використовувати.
Так склалось, що в моїй сім’ї всі мають вищу освіту і працюють за спеціальностями і я провела причинно-наслідковий зв’язок: якщо ти вчишся на економічному — отже будеш мати єдину освіту — економічну, і працювати підеш — ага — теж економісткою. Результат такого процесу мене, м’яко кажучи, не влаштовував і, як ревна послідовниця Сковороди та ідей з численних тренінгів особистісного розвитку — кожен має те, що сам обирає, я твердо вирішила вступати кудись ще, змінити вектор руху своєї освіти. Отож, дуже навіть непогано підготувалась і вступила у 2009-му році в ЛНУ ім. І.Франка на культурологію. Прикметно, що на ЗНО з літератури твір був саме про Сковороду, який наче казав мені, що я роблю все правильно.
Навчання було геть не складне за невеликими винятками. Часто об 11:30 наші заняття завершувались і ми просто насолоджувались вільним часом у новому місті. Зараз я сприймаю другу освіту як недостатню, бо розумію, скільки всього ми не охопили і якою є культурологія в Україні у принципі. Власне, якою була 10 років тому, бо зараз є УКУ, до прикладу.
Також хотілося б більше глибини, аналізу, серйозних сучасних підходів та практики під час навчання
Потребу практики я закривала численними волонтерствами, адже це справді круто — отримати безкоштовний вхід на бажану подію та ще й стати її частиною, допомогти їй відбутись.
Університет як структура вже вчить тебе основ комунікації, розуміння функціонування бюрократії та механізмів її уникнення, ти будуєш мережу «своїх» і «чужих», також є ті, яких ти б хотіла зробити «своїми», якісь авторитети, місцеві зірки та легенди. Для мене найціннішим було мережування з класними людьми, нетворкінг, який працює донині. Я вільно знайомилась з цікавими людьми культури, шукала можливості долучитись, повчитись, пізнати й попрацювати разом з ними. До прикладу, на якомусь заході я підійшла до Володі Розбицького, познайомилась і попросилась бути волонтеркою на джазовий фестиваль Jazz Bez і він, на диво, погодився. Так починалися тривалі гарні історії. Більшість хард-скілів далися практикою, численними волонтерствами, стажуваннями за кордоном, стипендіями та власним потом. І це нормально, бо це інший, мій особистий «університет».
А поки ви читали цю статтю, ми вже думаємо над тим, як зробити культурологічну освіту не лише джерелом задоволення для тих, хто навчається, але й жаданою для професійного ринку праці. Слідкуйте за проєктом «Освітній профіль стратегії культури Львова» на фейсбук-сторінці ГО «УАК-Львів».
Примітка: Позиція Українського Культурного Фонду може не збігатись з думкою авторки.
