Музеї під незвичним кутом. Добірка дивних і страшних експонатів
Щосуботи на суспільному телеканалі UA: КУЛЬТУРА виходить другий сезон програми власного виробництва «Ідемо в музей». Ведуча та співавторка Оля Носко мандрує музеями України й розповідає про найцікавіші виставки й експонати.
Чаша з людського черепа
«Капала» — чаша з людського черепа, яку використовували в ритуалах вшанування «дхармапал» — грізних божеств-оборонців віри. Чаша оправлена в золочену бронзу й оздоблена інкрустацією з напівдорогоцінного каміння. Для того, щоб монах удостоївся такої честі й після смерті з його черепа зробили ритуальну чашу, він мав прожити благочестиве життя в молитвах і не знати ні вина, ні жінок. Сьогодні її можна побачити в азійській колекції Музею Ханенків.
Христос-пелікан
Один із давніх образів — композиція «Христос-Пелікан» траплялася нам два рази: на рушнику харківського регіону в Музеї народно-прикладного мистецтва та на іконі в Чернігівському художньому. Образ пелікана, який годує пташенят, відриваючи шматочки свого серця, є символом самопожертви й милосердя. За повір’ям, пелікани виривали власні серця, щоб прогодувати пташенят. У християнській традиції так зображали Ісуса Христа, який віддає людям своє тіло та кров, ведучи їх до спасіння й вічного життя. Також часто пелікан уособлює вчителів, які кладуть своє життя на вівтар освіти.
Ікона, що була підлогою
«Святий Георгій із житієм» — найдавніший твір у колекції Національного художнього музею. Науковці довго шукали цю ікону. Було відомо про її існування, але не знали, де саме зберігається робота. Урешті-решт ікону знайшли абсолютно випадково. Дослідники вже завершили свої пошуки в Маріуполі й ішли до адміністрації, щоб підписати папери. Однак потрапили не в ті двері й помітили дивну підлогу, яка хиталася. Піднявши її, вони побачили те, що шукали весь цей час. «Святий Георгій із житієм» — це одна з трьох найдавніших об’ємних кольорових ікон у світі. Її датують 12-м століттям. Знайшли ікону в поганому стані — дерево сильно пошкодили комахи. Крім того, були сліди вогню.
Найстрашніший експонат
Один із доказів небувалої жорстокості в нацистських таборах — рукавички з людської шкіри та мило з людського жиру, що зберігаються в залі нацистського окупаційного режиму в Музеї історії України в Другій світовій війні. Гітлерівці ув’язнювали й знищували людей — євреїв, ромів, політичних опонентів націонал-соціалізму, гомосексуалів та представників народів, яких вважали неповноцінними з погляду нацистської ідеології.
Музей Михайла Булгакова
У цій добірці найдивніших експонатів не можна було оминути Музею Булгакова, що на Андріївському узвозі, 13. Скрипуча підлога, білі кімнати, плетиво реальних і вигаданих історій та переходи через шафу. До речі, на цій шафі експонують номер із московської шафи письменника й веде вона до кімнати Ніколки з роману «Біла гвардія». А в реальності тут жив Михайло з двома братами. Булгаков у дитинстві мріяв про власну кімнату, тому поселив Турбіних так, як хотів жити сам.
Плойка для вусів Саксаганського
У Музеї видатних діячів України діє виставка, присвячена Панасові Саксаганському. Музей імені знаменитого актора ще готують, але вже можна побачити знакові речі, що належали митцю. Театральні фотографії, живопис та книжки з колекції Саксаганського, меблі й навіть плойку, якою актор підкручував свої пишні вуса.
VR-подорож у шлунок
На виставці Lost&Found у Довженко-Центрі Анатолій Бєлов зі студією Sensorama перенесли сюжет втраченого фільму 1928-го року «Проданий апетит» у віртуальну реальність. Це історія про багатія-ненажеру, який їв так багато, що мав «орендувати» чужий шлунок. Художник за допомогою віару переносить глядача в цей шлунок. Так критика буржуазного ладу 20-х перегукується із сучасною критикою споживання.
Ще хочеться згадати гігієнічні фільми ВУФКУ, які показували перед сеансами в кінотеатрах. У них людям пояснювали, що не можна плювати на підлогу, чи розповідали про венеричні захворювання.
Ялинка, до якої приклеювали кожну голочку
У більшості природничих музеїв відділу з рослинами немає, адже з ними важко працювати. Тому іноді їх замінюють на пластик, але навіть найтонший штучний матеріал відрізняється від натурального. Рослини в Національному науково-природничому музеї України — справжні. Перед експонуванням їх сушать у піску. Такий метод називають «об’ємною сушкою», адже на відміну від гербаріїв він дає змогу зберегти природну форму рослини. Найскладніше працювати з хвойними. Якщо ви колись ставили вдома живу ялинку, то розумієте, чому. Хвоя швидко осипається, тому кожну голку в музеї приклеїли вручну.
