Живемо лише раз: фестивальні та концертні фейли
Головний фестивальний фейл цього року — те, що події вимушено скасовуються через епідемію COVID-19, а самі організатори не знають, коли зможуть знову їх проводити. Тому вони просять уряд створити план виходу з карантину для креативних індустрій, а ми дуже чекаємо часів, коли можна буде безпечно ввірватися в концертний двіж. Але ця історія про більш ранні події. Юрій Бондарчук дослідив декілька фестивальних невдач і розпитав про них в організаторів, відвідувачів, музикантів та журналістів.
На початку червня минулого року у фейсбук-спільноті музичного гурту The Symbioz з’явилося повідомлення — через особисті обставини музиканти не виступлять на фестивалі YOLO. Через два тижні скасували і сам фестиваль. Основними причинами назвали відсутність фінансування та місця проведення.
За задумом організаторів, YOLO FEST 2019 повинен був стати новим освітньо-розважальним оупен-ейром у Житомирі. На два фестивальних дні планувалася програма з кількома музичними та окремою літературною сценами, рейвом, лекціями та кінопоказами на тему екології, веган-кухнею.
Організаторка YOLO FEST Катерина По каже, що вони надихалися іншим житомирським фестивалем — Burn the Scene for Fun, який припинив своє існування роком раніше, та хотіли компенсувати його відсутність. Задум був у тому, щоб «об’єднати музику та просвітницькі ідеї, створити атмосферу “юніті” й дати можливість не лише друзям, а й усім охочим послухати лекції і просто гарно провести час».
Крім Катерини, до організації YOLO FEST були залучені піарник та веб-дизайнер. Ніхто з трьох не мав попереднього досвіду організації культурних подій. За допомогою вирішили звернулися до міської влади та бізнесу. Чиновники пообіцяли дати місце у житомирському гідропарку, а спонсори — виділити кошти на проведення. Втім, коли зрозуміли, що фестиваль некомерційний і жодної матеріальної вигоди отримати не вдасться, одразу втратили інтерес до події.
До фестивалю залишалося менше місяця. Знайти нове місце за цей час видавалося неможливим, а власних грошей для покриття усіх витрат не вистачало. Опинившись без підтримки, організатори YOLO FEST вирішили не ризикувати і скасувати подію. Катерина шкодує, що вони повністю довірилися незацікавленим людям, і мріє про другу спробу для YOLO FEST колись у майбутньому.
Задум був у тому, щоб об'єднати музику та просвітницькі ідеї, створити атмосферу «юніті»
Довгий час південна Україна не мала свого великого літнього фестивалю. Організатори #pivdenfest хотіли заповнити пробіл — «якщо музику слухають у лісах, на рівнинах біля озер, та навіть у парку, чому не можна зробити фестиваль біля моря?!». Але їхні спроби в 2015-2016-му роках були не дуже вдалі.
Діана Рибчинська двічі давала шанс фестивалю. У 2015-му вона з друзями була неприємно здивована, коли приїхала на місце проведення й зустріла там лише корів, що паслися навколо, та п’яних організаторів. Коли в перший день все ж поставили сцену, «стало цікавіше». Але вже серед ночі організатори вирішили скасувати усі заходи наступного дня.
У 2016-му новина про відміну #pivdenfest надійшла за чотири дні до події. Однак Діана все одно вирішила їхати в Одесу, щоб не втрачати шанс відпочити. В першу чергу, фестиваль приваблював її саме близькістю до моря.
В офіційних пабліках фестивалю люди почали кооперуватися в надії врятувати подію, наскільки це можливо — разом обирали місце для наметового містечка, намагалися сформувати якусь альтернативну програму, знайомилися перед майбутньою зустріччю. Стихійний захід отримав назву «Недофест».
Дася Чайковська згадує літо 2016-го як кочівний період від одного фестивалю до іншого. Про #pivdenfest вона дізналася від друзів, коли поверталася додому після «Файного міста». До події в Одесі залишалося менше тижня, але настрій був пригодницький, тому й скасування фестивалю не змінило планів Дасі. І хоча «Недофест» не міг похвалитися ані комфортними умовами, ані музичною програмою, та спільні вилазки у місто, нічні посиденьки на пірсі й пісні під гітару біля вогнища створили «неймовірну атмосферу», небачену на жодному з інших фестивалів.
Деякі з музикантів #pivdenfest кажуть, що організатори відшкодували не всі фінансові витрати. Про жодну відповідальність перед відвідувачами мова не йшла взагалі.
«Недофест» зібрав близько 300 людей, Діана і Дася називають їх усіх однією родиною. Однак з часом зв’язок із більшістю фестивальників втратився, а плани про повторне проведення «Недофесту» втілити не вдалося. Імпровізований фестиваль став можливий лише через скасування #pivdenfest. Втім, обоє відвідувачок не проти повторити цей досвід.
У 2016-му новина про відміну #pivdenfest надійшла за чотири дні до події
Засновник інтернет-радіостанції «Єден» Олексій Уманський понад дев’ять років займається організацією кінопоказів, концертів та вечірок в Ужгороді. При цьому він досі не завжди впевнений у місцевих відвідувачах, адже навіть лояльна аудиторія може підвести. Закарпатські глядачі орієнтовані перш за все на власний комфорт, навіть літній дощ може стати причиною залишитися вдома.
Втім, організатори Polyana Music Fest, що пройшов на Закарпатті у 2016-му, не надто розраховували на місцеву публіку. Головною метою фестивалю був розвиток подієвого туризму і підвищення туристичної привабливості регіону. Поставленій меті відповідали і цифри — жителі Києва та інших українських міст склали більше половини відвідувачів, місцева аудиторія — лише 10-15%, десь стільки ж припало на закордонних гостей.
Олексій Уманський працював на Polyana Music Fest як журналіст. Ту подію він називає однією з найкращих, які коли-небудь проходили в Закарпатті. Цікава локація між горами, якісний звук та тематичний лайн-ап у жанрах електроніки і world-music (Deep Forest, Solar Fields, ONUKA) зробили захід справді унікальним.
«На другий рік в організаторів фесту ще більш амбіційні плани», — такими словами відкривався промо-матеріал про Polyana Fest, опублікований 30 серпня 2017 року в одному з музичних онлайн-журналів. В ньому організатори Євгенія Стрижевська та Денис Блощинський розхвалювали подію, анонсували нововведення та усіляко запрошували відвідувачів. Але вже через день, 1 вересня, в офіційній спільноті фестивалю з’явилося таке повідомлення: «Через кілька обставин непереборної сили ми змушені перенести фестиваль». За тиждень до події один з головних спонсорів відмовився від співпраці.
Організатори повідомили, що за двадцять років у бізнесі ця відміна стала для них першою, але «ризик проведення фестивалю не на належному рівні перевищив ризик його скасування». Також вони закликали небайдужих відвідувачів не повертати придбані абонементи та скористатися ними протягом двох наступних років. Останнє повідомлення у фейсбук-спільноті, датоване 2017-м, сповіщає: «Фестиваль перенесено. Стежте за новинами».
За тиждень до події один з головних спонсорів відмовився від співпраці
Перша подія львівської букінг-агенції Emitted Generation пройшла успішно. На концерт італійців Helia за підтримки двох місцевих гуртів прийшли понад 200 людей. Не кожна подія на початку 2010-х могла похвалитися такою відвідуваністю. Після вдалого старту засновник агенції Олександр Слинько почав організовувати концерт за концертом.
Музикант Богдан Сліпенький згадує, що завдяки Emitted Generation його тодішній гурт I Gave Back відіграв багато концертів у Львові та інших містах. Поступово між Олександром та музикантами зародилася дружба. З часом Богдан також долучився до організації подій — він відповідав за сторінки букінг-агенції у соцмережах, спілкувався з гуртами, розклеював афіші й допомагав з іншими дрібницями в день події.
Втім, більшість наступних концертів виявились невдалими, а загальна сума збитків постійно зростала. Спочатку Олександру вдавалося перекривати витрати грошима з успішних подій, але ситуація стрімко погіршувалася. Настав момент, коли він зовсім не міг виконувати фінансових зобов’язань перед музикантами, але продовжував організовувати події.
У конфліктних ситуаціях Богдан усіляко намагався згладити факапи та знайти компроміс між гуртами і організатором. Він пригадує, як після одного з не дуже успішних концертів, Олександр почав водити музикантів по барах замість того, щоб проговорити фінансову проблему з менеджером гурту. І хоча усі ніби гарно проводили час, в повітрі висіла напруга, а згодом ледь не дійшло до рукоприкладства. Музикантів довелося заспокоювати, що їх не кинуть. Зрештою, вони «вибили» з Олександра якісь гроші, але далеко не всю домовлену суму.
Після тієї ночі Богдан перестав спілкуватися з Олександром. Коли про букінг-агенцію поширилася погана слава, закордонні гурти стали відмовлятися працювати не тільки з Emitted Generation, але й з іншими українськими організаторами.
За словами Богдана, організація подій давала Олександру популярність, нових друзів і значущість, а концерти слугували приводом класно затусити. Згодом такий авантюрний підхід переріс у залежність. Тому в моменти, коли потрібно було розважливо оцінити свої сили і ресурси, він навпаки втрачав здоровий глузд і йшов ва-банк.
Зараз Олександр досить успішно займається букінгом великих закордонних артистів та співпрацює з Dying Sky Booking i Zaxidfest. Період невдалої діяльності Emitted Generation він списує на помилки молодості.
В моменти, коли потрібно було більш розважливо оцінити свої сили і ресурси, він навпаки втрачав здоровий глузд і йшов ва-банк
Журналісту та організатору концертів Олександрові “Poison” Нечаю знайома ситуація, коли за справу беруться одержимі романтики. Організація подій справді захоплює і затягує настільки, що людина може втратити здатність критично мислити.
У 2017-му році українські музичні медіа згадували про невдалий Carpathian Alliance Metal Fest, що проходив на туристичній базі «Тисовець» у Карпатах. Тоді шведський блек-метал гурт Shining скасував виступ через невиконання фінансових зобов’язань, а інші учасники фестивалю та відвідувачі залишилися незадоволеними — музикантів не супроводжували до місця проведення, комунікація з організаторами була практично відсутня, наметове містечко довелося розбивати у болоті, а за номери на туристичній базі — платити більше домовленої суми.
Журналіст опублікував тоді серію матеріалів, в яких дав можливість організатору CAMF Дмитру «Леніну» Хлевинському висловити свою позицію, а також проговорив проблемні моменти з іншими українськими букерами: «Я просто хотів об’єктивно розібратися в ситуації, коли протягом кількох років відвідувачі довіряють та пробачають організатору його постійні трабли, які з часом тільки погіршуються».
Відвідувачам, які розраховують на комфортні умови, Ленін порадив сидіти вдома. Себе ж організатор описав як альтруїста, який, замість думати про інтереси власної родини, витратив за десять років кількасот тисяч доларів на «невдячних» металістів.
Не чекаючи кінця фестивалю, Ленін поїхав геть, залишивши невдоволених глядачів, музикантів, кейтерів і купу невирішених проблем. В інтерв’ю він сказав, що більше там ні́чого було робити. І після 2017-го не повертався до організації.
Журналіст зазначає, що кількість «гучних провалів» за останні роки зменшилася, однак в українській концертній індустрії все одно залишається чимало «організаторів-розпіздяїв»: «Питання не в тому, наскільки не пощастило організаторам, але наскільки дисциплінованими вони є, і чи здатні збудувати механізм, який би однаково успішно працював — з ними чи без них. Концертна організація — дуже ризикований бізнес, який вимагає постійних зусиль та грошових вкладень, а також міцного терпіння. Можна не відбити десять подій, але одинадцята покриє усі попередні і підкине вугілля для подальшого розвитку».
Наметове містечко довелося розбивати у болоті, а за номери на туристичній базі — платити більше домовленої суми
Засновник та організатор фестивалю Atlas Weekend Дмитро Сидоренко згоден, що організація музичних подій (особливо з іноземними виконавцями) — це інвестиційний проект, що вимагає багато грошей і часу. Якщо людина зацікавлена виключно у заробітку, то відразу розуміє, що це не та сфера, де його можна швидко отримати. Індустрія тримається за рахунок людей, які живуть музичною культурою і працюють на її благо попри все.
Купуючи квиток на Atlas Weekend, відвідувачі отримують можливість побачити кількасот виступів (від Prodigy та Олега Винника до Twenty One Pilots і Софії Ротару) і долучитися до багатьох немузичних активностей на території фестивалю. Раніше ніхто в Україні не проводив таких масштабних подій, тому передбачити деякі проблеми, за словами організаторів, просто неможливо. Більш того, тижнева подія з безліччю стилів музики отримає чимало незадоволених відвідувачів, адже у кожного свої смаки й очікування.
Найбільш болісною для організаторів та відвідувачів є втрата артистів прямо перед подією, адже часу та можливостей знайти гідну заміну практично не залишається. Коли все ж трапляється непередбачуване, команда Atlas Weekend завжди просить відвідувачів із розумінням ставитися до ситуації: «Ми однаково переживали за відміну як A$AP Rocky і Tom Odell, так і Dolphin та інших. Кожен артист і глядач для нас — це теж частина команди. Саме тому ми розмовляємо зі своїми прихильниками та хейтерами у соцмережах, у листуванні та на самому фестивалі. Ми збираємо всю інформацію і вона допомагає нам робити фестиваль кращим. Ми не звітуємо, ми будуємо двосторонню комунікацію».
Основне правило: не тільки вирішити складну ситуацію тут і зараз, але й проаналізувати її, щоб уникнути подібних випадків у майбутньому. Висновки робляться за результатами кожного проведеного заходу. Фестиваль має окрему команду, яка працює з відгуками у соцмережах та публікаціями в медіа. Додатково проводиться опитування відвідувачів з приводу різних сторін організації. На основі цього відбувається оцінка події — які артисти «зайшли» краще, які враження залишилися у людей, чи подобається їм фестиваль, що варто змінити тощо.
І хоча український фестивальний ринок не такий розвинений, як європейський, Дмитро вірить, що наша культура пишеться прямо зараз. А з отриманням досвіду стане тільки кращою.
Найбільш болісною для організаторів та відвідувачів є втрата артистів прямо перед подією
Робота над цим матеріалом почалася у грудні 2019-го року. Ні взимку, ні на початку весни ми не уявляли, з чим зіткнеться світ і розважальна індустрія зокрема внаслідок поширення коронавірусної інфекції COVID-19. Частину великих подій, що мали відбутися навесні, оптимістично перенесли на кінець літа чи осінь (наприклад, Бостонський марафон чи фестиваль Coachella), інші планують повернутися вже наступного року (Atlas Weekend і UPark Festival в Україні, Glastonbury, Primavera Sound та Sziget у Європі), а дехто намагається підлаштуватися під умови й провести подію онлайн (як Docudays UA, Одеський кінофестиваль чи Burning Man). Тож найкраще, що ми усі можемо зробити зараз — це запастися терпінням, берегти себе, дивитися стріми і згадувати фестивалі — з їхніми підйомами і невдачами.
Віжуали: фрагменти триптиха «Сад земних насолод» Ієроніма Босха
Він явно щось знав про фестивалі
