Школа St. Vincent
— То ти хочеш чогось навчити людей?
Гітара може бути стількома різними речами. Для мене вона ставала і щитом, і зброєю.
Використання гітари
Енні Кларк почала освоювати гітару в 12 років. Після школи вступила в Музичний коледж Берклі, але через три роки покинула навчання. Потім грала на гітарі в гурті Polyphonic Spree, а ще турила з Саф’яном Стівенсом. Він добре пам’ятає її манеру: «Під час соло чоловіки зазвичай дуже швидко грали поспіль багато нот. Але коли наступала черга Енні, вона не вдавалася до цього очевидного і мастурбаційного гітарного прийому білих чоловіків. Натомість, вона гралась з педалями ефектів. Вона видавала такі дивні звуки, ніби Лохнеське чудовисько народжує в резервуарі для силосу». Ця особливість перейшла і в її власну творчість. Дуже часто її гітара звучить так, ніби це й не гітара взагалі.
Але для St. Vincent важливий не тільки звук, а й дизайн. У 2016-му Кларк випустила власний інструмент — першу електрогітару для жінок. Написала: «Я хотіла розробити інструмент, що був би ергономічним, легким і блискучим… І в ньому є місце для грудей». Виробником гітари став Ernie Ball MusicMan. Зрештою, модель виявилася такою крутою, що тепер на ній грають не тільки жінки, а й Джек Вайт і Джош Хоммі з Queens of the Stone Age.
Створення персонажів
У кожному альбомі St. Vincent має новий образ. Це одна з причин, чому її називають жіночою версією Девіда Боуі. В дебютнику вона була дуже природною, а потім понеслось. У «Strange Mercy» St. Vincent зображала «домогосподарку, що сидить на барбітуратах і вині». В третьому альбомі перетворилася на «лідерку культу з недалекого майбутнього». А свій образ у «MASSEDUCTION» вона називає «домінатрікс у божевільні» і наголошує, що сексуальності в ньому стільки ж, скільки абсурду.
Masseduction – I can't turn off what turns me on – Masseduction – I can't turn off what turns me on –
I am a lot like you – boys! – I am alone like you – girls! – I am a lot like you – boys! – I am alone like you – girls! –
St. Vincent змінюється не лише на сцені. І свою сексуальність, і свій гендер вона не вважає сталими. Це трохи заплутувало таблоїди, бо вона зустрічалася з Карою Делевінь та Крістен Стюарт, але не визначала себе ні як лесбійку, ні як бісексуалку. Зрештою, гра з поняттями гендеру, зваби і влади стала центральною в альбомі «MASSEDUCTION».
Потужний візуальний стиль
Довкола образів St. Vincent вибудовується ширша естетика. У період «MASSEDUCTION» — це поп-арт з шаленими кольорами, латексом, леопардовими принтами й ботфортами. Ці елементи з’являлися в живих виступах. Так оформлений вініл: яскрава рожева чи синя платівка у конверті з цупкого пластику. А ще це обіграли на прес-конференції: вона відбувалася у великому рожевому кубі, куди журналісти мали пролазити крізь низенькі двері.
Створювати ці візуальні світи допомагає креативний директор Вілло Перрон. Він знімав для St. Vincent музичні відео й робив концепцію туру. Для кліпу «New York» він покликав режисером художника Алекса да Корте, що створює кольорові інсталяції з неоном. Да Корте вивів естетику «MASSEDUCTION» на вулиці міста. У відео з’явилися відомі нью-йоркські скульптури — куб «Аламо» Тоні Розенталя і «Стіна» Форреста Маєрса (вона на стоп-кадрі).
Музика в центрі
St. Vincent може навішувати на гітару щоразу нові ефекти, мати десятки сценічних костюмів і робити вигадливі промокампанії. Але вона пам’ятає важливу річ: «Якщо ти не можеш прибрати все, крім найпростішого, і заспівати, то це не пісня». Реліз «MassEducation» якраз про пісні. Коли залишається тільки голос, давній друг за роялем і довгі безсонні ночі Нью-Йорка.
