Бути маленьким видавництвом: 5 історій з життя IST Publishing

Оксана Семенік
Оксана Семенік
Лютий 20, 2020

Publishing is...

Подзвонити в типографію. Покликати людей на презентацію книжки. Потім порахувати, скільки грошей піде на друк наступної. Зробити пост в інсті. А ще грантову заявку заповнити. І все це робить одна людина, якщо вона працює в маленькому видавництві.
Книга «ЗНАК. Українські товарні знаки 1960–1980»

IST Publishing —

одне з небагатьох малих видавництв в Україні. В команді троє співзасновників: Анастасія Леонова, Катерина Носко та Борис Філоненко.

На рік вони можуть видати максимум п’ять книг. Зате яких! У 2019-му, наприклад, вийшов «Blindman». Це комікс про незрячу людину з рельєфними зображеннями та шрифтом Брайля. А ще вони випустили «Знак», книгу про українські логотипи та інші товарні знаки 1960-1980-х. 

У лютому видавництву виповнюється три роки. Ми розпитали у Каті Носко та Насті Леонової про їхні пригоди за цей час.

Про факапи або куди потрапляють книжки з браком

Катя: Книга, з якої почалось наше видавництво — це «Де кураторство». Мене тоді цікавила тема кураторства, а про український досвід ще мало говорили. Ми не змогли знайти видавництво, яке б зацікавила ця тема, тому вирішили видати книгу самі. Перший наклад надрукували день у день на відкриття Книжкового Арсеналу. Ми чомусь були переконані, що одразу продамо всі 500 примірників за три дні. Уявіть подив наших колег, коли нам відвантажили величезні пакунки з усім накладом. Тоді ми продали 20 книг і ще 11 у нас вкрали на презентації. 

До речі, коли книги привезли, ми почали їх передивлятись і виявилось, що 40% тиражу з браком. Взагалі, це нормальна ситуація — книги з браком. Ти відправляєш їх до друкарні назад, а вони потім присилають нові. Але це була наша перша книга і ми дуже панікували.  

Катя Носко і Настя Леонова

Про команду або як стати багаторуким Шивою

Настя: Взагалі, спочатку нас було двоє — я і Катя. Ми навіть не планували засновувати видавництво. Після закінчення Книжкового арсеналу ми сиділи в Каті на балконі й раптом вона каже: «Я хочу далі робити книги». Я ще подумала: «Які книги, ми ледь вижили».

Катя: Я такого не пам’ятаю, я була якась чумна після тієї першої книжки. 

Настя: Спочатку ми запропонували Борі Філоненку працювати з нами на посаді куратора серії з робочою назвою «на стику». Нашу серію Small Run Books ми одразу розділили за напрямками, один з яких був міждисциплінарним, тобто «на стику». 

Катя: Боря наш друг. Ми багато разом працювали над виставковими проектами. Наприклад, над «Тіні забутих предків. Виставка» в Мистецькому арсеналі. А ще ми однодумці. Тому, якщо й брати в команду когось, то тільки Борю. 

Настя: Отож, ми зустрілись з Борею, щоб обговорити співпрацю щодо майбутніх книг. І поки я пішла за пиріжком, повертаюсь, а Катя вже про все домовилась і Боря вже з нами в команді. 

Так нас стало троє. Ми планували видання книг, спілкувались з авторами та перекладачами, робили презентації, але… не вели книгу витрат. Ми не розуміли, скільки заробляємо і витрачаємо. І взагалі не задумувались з цього приводу, бо ні в кого з нас не було досвіду ведення бізнесу. Все почало структуруватись, коли Катя почала відвідувати курси для креативних підприємців та різні заходи для видавців. Ми почали розуміти, що таке книжковий ринок, що є маркетингові стратегії, що треба вести бухгалтерію і платити собі зарплату, врешті-решт!

До якогось моменту в нас навіть не було розподілу обов’язків: ніхто не розумів, хто що робить. За кордоном навіть у маленьких видавництв є якщо не окремі відділи, то хоча б кілька людей в команді: юристи, піар, маркетинг, продажі. 

Бо, коли ти видавець — це не тільки робота над книгою. Ти ще займаєшся фінансами, вивчаєш закони і стаєш найкращим другом з іксель-таблицями. 

«Ай-ес-ті» чи «іст» або постійні питання про назву

Настя: По-перше, більшість таки вимовляє неправильно: ми не ай-ес-ті, ми — істПо-друге, те що нас троє, як і букв у назві — співпадіння. 

Катя: Взагалі, ми не любимо розповідати, чому саме IST Publishing, бо тоді ніби втрачається можливість подумати самому. Однак є три варіанти, з яких ви можете вибрати, або вигадати четвертий. По-перше, ist — це популярний суфікс, який формує назви професій: artist, gallerist. По-друге, ist з німецької «бути». А ще це фонетично звучить як east, тобто «схід». 

«ОК» і «Cool» або як спілкуються відомі мистецтвознавці

Настя: У нас часто запитують, як ми виходимо на таких відомих дослідників, мистецтвознавців та кураторів і отримуємо дозвіл на переклад. Більшість видавництв ведуть комунікацію з агентами письменників, їх піарниками або сім’ями (так, іноді всі справи ведуть дружини або чоловіки, діти чи сестри з братами). Ми ж спілкуємось з більшістю безпосередньо. Це пов’язано з тим, що ми видаємо авторів, яких не видають великі видавництва. А значить, у них ще немає купи угод з різними агенціями про надання прав на переклад і так далі. Наприклад, для книги «Комікс у музеї сучасного мистецтва» нам потрібна була стаття Ганса Ульриха Обріста. Це автор популярної «Короткої історії кураторства», він дуже крутий у своєму професійному колі: робить декілька масштабних виставок на рік та видає мінімум по три книги. Боря каже, що якби треба було б відрядити у космос когось з кураторів, то це був би Обріст. Ми, звісно, написали йому великого листа про дозвіл на переклад. А він просто відповів імейлом «ОК». Мораль: не бійтесь писати навіть таким класикам, як Обріст

Або Ганс Ульрих Ґумбрехт, відомий німецький філософ, відповідав нам на емейли майже в ту саму хвилину. Він завжди писав нам «My dear friends, I’m very happy…» в темі листа, і саме речення продовжував вже в тілі мейлу. Ґумбрехта, до речі, вивчають в українських університетах і він не раз читав тут лекції. 

На одному з книжкових ярмарків лекцію читав Гел Фостер. Він — видатний мистецтвознавець і ми декілька років працювали над публікацією його книги «Повернення реального», бо вона досить складна для перекладу. На його лекції було так багато людей, що я буквально стояла десь за дверима. Коли він закінчив, я протиснулась в зал, підійшла і сказала: «А ми видаємо вашу книгу в Україні», на що він відповів: «Cool», і пішов. Мистецтвознавці теж бувають справжніми superstars. 

Про дизайн або історія, в якій знайшлось місце для борщу

Катя: Соціолог мистецтва Паскаль Ґілен — це той автор, з яким ми співпрацюємо найбільше. У нас вже вийшло три його книги: «Культура у підмурках громадянського суспільства» (спільно з Тайсом Ляйстером), «Перформування спільного міста» і «Креативність та інші фундаменталізми»

Вперше він приїхав в Україну, коли ми запросили його на презентацію книги під час Книжкового арсеналу. У Ґілена є така традиція — купувати своїй мамі листівки з місць, де він побував, а також куштувати страви національної кухні в кожній країні. Ми подумали, що найкращим варіантом буде борщ. Він йому настільки сподобався, що для наступної книжки із серії Small Run Books «Перформування спільного міста» обрали червоний колір. Ну, як борщ. 

До речі, всі думають, що серія Small Run Books називається так через формат, який може поміститись до кишені. Але насправді, small run з англійської — маленький наклад. 

Нам цікаво було працювати з накладами і в 100, і в 500 примірників досить довго. А тепер ми вперше плануємо книжку на 2000. А ще збираємося видавати більше українських авторів і загалом говорити більше про українське мистецтво та контекст. Але при цьому надалі лишатись маленьким видавництвом. У цьому є певна свобода.  

Паскаль Ґілен

Фото: IST Publishing

Бери й роби: як створити кераміку, яку зацінять у Парижі