Розвінчуємо 6 міфів про українську традиційну музику

pryvit
pryvit
Листопад 9, 2020

Багато років українська традиційна музика була в андеграунді — непомітна для музичної індустрії, аудиторії, журналістів і кураторів. Паралельно з цим виникла купа міфів і стереотипів, що стоять на шляху між традиційною музикою та її потенційними слухачами.

Саме тому платформа «Рись» за підтримки Українського культурного фонду створила цикл лекцій, через який кожен охочий може познайомитися зі справжньою традиційною музикою своєї країни. А ми попросили команду «Рисі» розвіяти 6 поширених міфів, з якими вони стикаються.

Хор Верьовки — це українська традиційна музика

Українська традиційна музика — це акапельний одно- і багатоголосий спів та інструментальні, переважно танцювальні мелодії. Вони виникли кілька століть, а іноді й тисячоліття тому і повсюдно виконувалися в селах. Ця музика супроводжувала побут і найважливіші життєві події людей. Особливими є не лише мелодії і тексти, а й специфічні техніки виконання, що відрізняються у різних частинах України

У 20-му столітті на офіційному рівні традиційну музику витіснили ідеологічно-правильні радянські ансамблі. Вони подавали народні тексти, мелодії і танці в композиторських та хореографічних обробках, суттєво їх змінюючи. Тоді виникли численні хори й оркестри, зокрема одіозний хор ім. Верьовки, які стали носити звання народних. А саме поняття «народна музика» стало асоціюватися з радянським пафосом, театральними емоціями, характерними аранжуваннями та сценічним виконанням. 

Традиційна музика, на відміну від радянської народно-хорової, ніколи не існувала у вигляді концертів з виконавцями, слухачами й невидимою стіною між ними. Навпаки — кожен присутній був учасником музичного дійства. 

Сьогодні дослідники збирають у селах пісні, танці, техніки, музичні інструменти, які радянській системі не вдалося знищити. Дуже часто дослідники є водночас і музикантами, й викладачами, що навчають охочих традиційного музикування без обробок та спрощень. 

 

Більше про різницю між традиційною та народно-хоровою музикою —

у лекції засновника київського гурту «Древо» Євгена Єфремова

1 (2)

НАОНІ виконує українську традиційну музику на типових для України інструментах

Чотири найпоширеніші інструменти, на яких грали в Україні — скрипка, бубон, басоля і цимбали. У різних комбінаціях вони складали так звану «троїсту музику», яка грала до танцю. Слово «троїста» означає не «троє людей», а три функції інструментів: мелодія, акомпанемент і ритм. Існували й інші, менш поширені інструментальні традиції: кобзарі та лірники, пастухи-сопілкарі та інші. 

НАОНІ був заснований 50 років тому, тож це також одна з радянських інтерпретацій. Саме поняття оркестру не характерне для традиційної музики, яку переважно грали невеликими гуртами — 2–4 людини. 

Також, якщо глянути сайт НАОНІ, то побачимо, що оркестр складається з інструментів, частина яких не типова для України — приміром, домри. На сайті є фотографія групи з домрами, яка чомусь названа групою кобз. 

Самі кобзи в оркестрі — це насправді інструменти зміненої форми, що часто за строєм і звуком є звичайними гітарами. Чи візьмемо традиційні сопілки — їхня конструкція різнилася залежно від регіону, але зазвичай це була дудочка на 6 отворів. У радянський час Дмитро Демінчук вигадав 10-отворну хроматичну сопілку, на якій так само, як і на сучасній фабричній бандурі, можна грати будь-яку академічну музику. Такі інструменти присутні у НАОНІ поруч із традиційними. 

 

Дізнайтеся більше про традиційні музичні інструменти

у лекціях «Рисі»

3

Традиційні пісні співають лише бабусі 

Цей стереотип має два джерела. По-перше, зараз у селах справді співають переважно люди старшого віку, оскільки сільська молодь значно менше цікавиться стародавніми піснями. По-друге, для фольклористів інтерес становлять саме старші люди, бо їхня манера виконання найближча до давньої традиції. 

Раніше, у дорадянський час, люди з дитинства були присутні на подіях, де лунала музика. Вони чули, як співають їхні батьки, бабусі й дідусі, старші брати і сестри — і переймали цю навичку. Існували навіть окремі жанри, які могли співати тільки люди певного віку і статі. Колядки — дорослі чоловіки, щедрівки — хлопчики, веснянки — дівчата, петрівки — молоді жінки, жнивні пісні — жінки старші, весільні пісні співали жінки і дівчата. 

Зараз можна говорити про відродження української співочої традиції — на події «Рисі», де можна повчитися співу на різних рівнях або просто поспівати разом, приходять люди різного віку — від студентів першого курсу до досвідчених практиків. 

2 (2) copy 2

Раніше, як і зараз, співали під музику

Зазвичай музика існувала окремо, а спів — окремо. 

Спів — більш архаїчний, аніж гра на музичних інструментах. Першим інструментом, який відкрили для себе давні люди, було тіло. Воно хлопало, топало, гуділо, а згодом почало співати. Обряди в архаїчні часи супроводжували саме піснями і саме у складі обрядів деякі пісні дійшли до нашого часу. Їх досі, як і тисячу років тому, виконують без музики. А носії традиції часом і не називають їх піснями — так то не пісня, кажуть, то колядка. 

Пізніше виникли позаобрядові, або ліричні пісні: про кохання, козацькі, чумацькі, рекрутські, наймитські та інші. Зрідка співакові міг акомпанувати один інструмент — наприклад, скрипка.

З 18 століття фіксують приспівки до танцю — вони були поширені на багатьох територіях, але їх значно менше, ніж пісень, які виконували без музики. Виняток тут — Карпати, де майже нема ліричних пісень, але дуже багато приспівок чи співанок, або ж коломийок. 

  

Дізнайтеся, як взагалі виникла музика,

з лекції Євгена Єфремова

6

«Горіла сосна палала», «Ніч яка місячна» і «Гей, соколи» — українські традиційні пісні

Насправді це авторські пісні, які позиціонуються як народні. Авторські романси в українській музиці виникли відносно пізно — у 19-му столітті. Ці пісні стали популярними і прижилися, оскільки мають структуру, подібну до фольклорної. Але їх часто виконують під музику, і вони не мають звукової фактури, характерної для традиційних пісень.

Приміром, перші згадки про весільну пісню «Горіла сосна палала» датовані 1930-ми роками. Вона походить із Західної України і має відповідники у країнах-сусідах. Пісня «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» (Виклик) на слова Михайла Старицького і музику Миколи Лисенка була вперше опублікована в альманасі «Нива» у 1885-му році. Що ж до пісні «Гей, соколи» — поширеною є версія, що вона походить із 19-го століття, а її автор — польсько-український поет Тимко Падура

Сюди ж можна додати інші популярні народні пісні: «Ой на горі два дубки» (автор музики Володимир Конощенко), «Два кольори» (слова Дмитра Павличка, музика Олександра Білаша, написана у 1964-му році) та «Пісню про рушник» (слова Андрія Малишка, музика Платона Майбороди, написана у 1958-му році).

 

Слухайте лекції

про обрядові та ліричні пісні різних регіонів України

2 (2) copy

Українці постійно співали про страждання

Існує два стереотипи про українську традиційну музику. З одного боку, це — гопца-дрица, вареники і сало. З іншого — усі пісні починаються з «ой», співають про горе, журбу і непозбувну бентегу. Ці стереотипи суперечать один одному, але часто співіснують. 

Справді, в українських піснях є жанри, де фігурує страждання: ліричні пісні, рекрутські та солдатські, жорстокі романси, деякі обрядові (весільні, жнивні тощо). Ці страждання знайомі багатьом — через розлуку з коханою людиною, біль зради, смерть на війні далеко від дому, або навіть цькування з боку свекрухи. Часто ці пісні піднімають теми, які зараз називають гостросоціальними — наприклад, тему домашнього чи гендерно зумовленого насильства. В наш час про це пишуть реп. 

У давні часи, як і тепер, пісні слугували своєрідною терапією: люди могли проспівати те, про що не було прийнято говорити вголос. Ідентифікація з героями пісні й виспівування могло полегшити придушені емоції. 

Але при цьому є повно пісень не про страждання. Наприклад, обрядові — чимало з них звернені до предків з проханням принести весну, дати добрий врожай, відвернути блискавку, викликати дощ. 

В українських піснях є багато комічного. Наприклад, весняні передирки, які співають мешканцям сусіднього села, хвалячись своїм достатком і висміюючи сусідів. Або взаємні, часто дуже дошкульні насмішки між дружками та боярами. У жнивних піснях багато гумору та еротики. Весільні пісні дуже грайливі, оскільки повинні творити «репродуктивну магію». Розбиратися на прикладі пісень, як мислили давні люди — справжнє інтелектуальне задоволення.

 

Радимо послухати цикл лекцій Ірини Клименко

про пісні без страждань

Фото в матеріалі — з подій платформи «Рись» і надані її командою

Як це зроблено: візуальна сила «Атлантиди»