Кордони, пам’ять і летючий килим: 7 робіт художниці Наді Каабі-Лінке
Зараз художниця Надя Каабі-Лінке відома як представниця арабського та західного культурного світу. Але її походження — українсько-туніське, а біографія — яскравий приклад сучасного космополітизму та номадизму.
Широка географія переміщень визначила творчість Наді Каабі-Лінке. У ній поєдналися арабська, слов’янська та західноєвропейська культури, а також вміння дивитися на реальність із різних перспектив. Художниця розповідає про міграцію, колоніалізм, кордони, смерть, історію і багатоманітний турбулентний світ. Свою мистецьку практику вона називає «матеріальним присвоєнням часу».
Роботи Наді Каабі-Лінке завжди тісно пов’язані з місцем та його історією, дослідженням часу та простору. В різних містах вона відшукує сліди пам’яті, які часто залишаються непоміченими, але здатні розповісти про політичні й географічні умови, а також їхній вплив на людину. З допомогою цих слідів минулого Каабі-Лінке осмислює сучасність. І робить це водночас поетично й концептуально.
6 грудня відбудеться перший публічний виступ Наді Каабі-Лінке у Києві. Напередодні artist talk художниці в НАОМА, розповідаємо про її ключові роботи.
Вівтар / The Altarpiece (2014)
В основі цієї роботи принт, перенесений зі стіни берлінського бункера часів Другої світової війни й обрамлений у золоту раму, наче ікона. Історія цього бункера поєднує події останніх 100 років: його збудували для захисту цивільних під час воєнних бомбардувань, потім перетворили на тюрму Червоної Армії, згодом він став складом текстилю і фруктів, потім — техно-клубом, а зрештою — центром сучасного мистецтва (Boros Collection). Таке перетворення є симптоматичним для післявоєнної Західної Німеччини. Історія змінює значення артефактів, а нові значення змінюють відчуття історії. Стіна досі несе сліди від бомбардувань. Та після такої значної трансформації, чи є вони пам’яттю, чи лише руйнаціями, що підлягають відновленню? Золоті рами захищають історію від подальшої трансформації, водночас проявляючи історію та фіксуючи момент.
Летючі Килими / Flying Carpets (2011)
Легенди про царя Соломона, казки «Тисячі й однієї ночі» та голлівудські фільми зробили летючий килим одним із найбільш впізнаваних символів Сходу. Його образ обіцяє безмежну свободу й захопливі подорожі. Втім, Надя Каабі-Лінке побачила його по-іншому. Вісім днів вона спостерігала за вуличними торговцями на мосту Сеполькро у Венеції. Часто це були вихідці з країн Африки, Аравії та Південної Азії, вони торгували нелегально і розкладали підроблені товари на килимах, які можна миттєво згорнути, щоб не попастися поліцейським.
На основі маршруту цих продавців Надя Каабі-Лінке створила інсталяцію. У ній на каскадах ниток підвішена металева конструкція. Вона водночас втілює красу та крихкість і підкреслює відчуття ув’язненості, яке день за днем супроводжує торговців, змушених розстеляти свій «магічний» килим з товаром і при потребі так само магічно зникати з вулиці.
Робота була створена для виставки «Але Шторм Віє з Раю: сучасне мистецтво на Близькому Сході та в Північній Африці», що відбулася 2016-го року в Музеї Ґуґґенгайма у США.
Мій Камінь / Meinstein (2014)
Однією з ключових у творчості Каабі-Лінке є тема міграції, що спирається на її власний досвід. В сучасному світі, де розмиваються не тільки великі, а й власні кордони, Каабі-Лінке обдумує поняття дому. Так з’явився скульптурний проект «Мій камінь». Щоб створити його, художниця попросила мігрантів, які зараз живуть у берлінському районі Нойкьольн, розповісти про свій дім у Берліні, а також у країнах походження. Зібрані дані Надя Каабі-Лінке опрацьовувала разом із медіа-художником Ральфом Бекером. Він розробив додаток, щоб візуалізувати відповіді й перетворити їх на скульптуру з різнокольорової бруківки. Кожен із каменів привезли з регіонів, звідки походили жителі-мігранти. Ними вимостили площу Альфреда Шольца в районі Нойкьольн. Їхні почуття та думки сформували тепер це місце.
Проект став переможцем конкурсу урбаністичних проектів, оголошеному місцевою владою Берліна. Займаючи площу 56 на 22 квадратних метрів, «Мій камінь» є найбільшою public art роботою в цьому місті.
Безкарності / Impunities (2012)
В своїх роботах Каабі-Лінке вдається переосмислювати негативний досвід і втілювати його в естетичному. В проекті «Безкарності» (2012) художниця розміщує на скляних дошках напівпрозорі сліди домашнього насильства. Ці злочини часто відбуваються за закритими дверима й залишаються невидимими для суспільства. Вони сховані за мовчанням, під одягом, а часом навіть за звичаями і традиціями. Ці замовчувані сліди травми художниця фіксує в склі. Її робота говорить одночасно і про персональні історії жінок, які стають жертвами насильства й змушені мовчати, і про історію суспільства, де насилля заховане у соціальних процесах.
Туніські Американці /
Tunisian Americans (2012)
Хоча населення Тунісу не було залучене до Другої світової війни, країна стала полем битви. Після Туніської кампанії, що тривала з літа 1942-го до зими 1943-го року, загиблих у ній солдатів США поховали на американському військовому кладовищі у Північній Африці (North Africa American Cemetery and Memorial). Майже три тисячі американців назавжди залишилися в туніській землі, а 3724 досі вважають зниклими.
Розповідаючи про трагічні історичні події, Каабі-Лінке вказала на деперсоналізацію жертв, які розчинилися у статистиці. Художниця створила меморіал з 400 невеликих флаконів, в яких знаходиться ґрунт, і розмістила їх на поличках. Кожен флакон позначений номером, що відповідає номеру могили американського солдата, а їх розташування імітує макет кладки на кладовищі. У своїй смерті та похованні солдати стали як рівними, так і однаковими.
Розуміння Уявлення / Under Standing Over Views (2009)
Цю інсталяцію Надя Каабі-Лінке створила для бієнале в Шарджі у 2009-му році. У ній фрагменти фарби, підвішені на шовкових нитках, утворюють мапу Об’єднаних Арабських Еміратів. Але побачити обриси країни можна лише з певної точки, яку треба відшукати. Зібрати їх у цілісний образ допомагають знання географії та уява. Так Каабі-Лінке показує, що в турбулентні часи, коли зростає невпевненість, постійно розгортаються нові конфлікти та війни, важливою стає здатність дивитися на світ з різних перспектив. Зокрема на таку мультикультурну країну, як ОАЕ.
Художниця створила роботу з сотень фрагментів фарби, зібраних під час подорожей у таких містах, як Туніс, Берлін, Бізерта, Париж, Київ, Кельн, Венеція, Марсель та Неаполь. Кожен із цих шматочків має власну історію. На думку, художниці ці фрагменти — не частини руїн, а свідчення постійного розвитку міст, де руйнація та реконструкція відбуваються одночасно.
Колір Часу / The Colour of Time (2017)
Міста часто стають відправною точкою для проектів Каабі-Лінке. Все починається із зіткнення з поверхнею чи певним матеріалом, що розкриває історію. У проекті «Колір часу» художниця взяла кольори з історично важливих будівель, що впродовж багатьох століть були свідками соціальних змін та політичних подій. У Києві такими будівлями стали Національний художній музей України та Мистецький Арсенал. Також кольори збиралися у таких містах, як Берлін, Туніс, Ахмедабад, Колката і Ташкент. Згодом художниця нанесла ці відтінки на полотно, створивши серію монохромних картин. Таким чином, колір часу став видимим.
Artist talk Наді Каабі-Лінке відбудеться 6 грудня о 17:00 у виставковому залі НАОМА (Вознесенський узвіз, 20).
У статті були використані матеріали з каталогів робіт Наді Каабі-Лінке «Matter Matters» (2016) та «Sealted Time» (2017), сайту nadiakaabilinke.myportfolio.com.
