Як це — волонтерити на Санденсі
Недавно на іншому кінці світу відбувся Санденс, найбільший американський фестиваль незалежного кіно. Колись він приніс визнання Квентіну Тарантіно, Стівену Содербергу та Даррену Аронофскі. Там відбувалися прем’єри «Відьми з Блер», «Пили», «Memento» і «Манчестера біля моря».
Фестивальне містечко
Санденс відбувається в невеликому містечку Парк-Сіті в штаті Юта. Для кіноманів Парк-Сіті визначне завдяки фестивалю, але більшість американців знають це місто і Юту загалом через зимові види спорту, тут ще живуть пам’яттю про Олімпійські ігри 2002 в Солт-Лейк-Сіті.
Штат Юта досить суворий через релігійність населення, понад 60% мормони, а штаб-квартира церкви саме в Солт-Лейк-Сіті. Це накладає на індустрію розваг обмеження, які діють і під час Санденсу. Наприклад, у місці з ліцензією ресторану ти не можеш взяти алкоголь, не замовивши поїсти. При купівлі випивки в магазині, посвідчення особи повинні показати всі члени вашої групи, навіть якщо вам 50 і виглядаєте ви на 50 (звісно, випадки «а я був без ID і мені продали» бувають, але це не загальна тенденція). Місцеві кажуть, що Олімпійські ігри значно вплинули на послаблення контролю, бо ніхто не хотів відлякати туристів. Я зовсім темних віків не застала, але строгість помітна навіть зараз.
На період фестивалю Парк-Сіті кардинально змінюється. Містечко розростається з восьми тисяч жителів до кількох десятків тисяч. Інфраструктурна організація міста вражає: на час Санденсу весь громадський транспорт безкоштовний, додаються маршрути, створені під фестиваль, автобуси ходять щоп’ять хвилин по всіх кінотеатрах. Після першої ночі курсує один автобус, що об’їжджає все місто. Це особливо стає в нагоді після північних показів. Оскільки через роботу я зазвичай встигала саме на них, то могла оцінити всю зручність.
На кожній автобусній зупинці стоїть волонтер, що на пальцях пояснює людям, як куди доїхати, всі водії по мільйону разів відповідають на одне й те саме запитання з незмінною усмішкою. Через зимовість фестивалю, на зупинках та в інших місцях великих скупчень людей стоять обігрівачі. Уся центральна вулиця наповнюється так званими лаунжами від різних спонсорів, туди можна зайти в будь-яких час погрітись, попити кави і трохи перепочити. До слова, кава там завжди безкоштовна.
Як потрапити волонтером на Санденс?
Перший рік мого волонтерства почався з заповнення анкети на сайті: розповіла про себе, чому мені це цікаво і чому хочу туди потрапити. Попри те, що частина волонтерів — це студенти різних кіношкіл, багато людей приїздять просто тому, що люблять кіно. Одна моя колега волонтерить уже десятий рік, а працює в банку в Канаді.
Волонтерство буває трьох типів: можна поїхати на full fest — повний робочий день. В такому випадку в тебе буде щонайменше вісім робочих годин на день + один вихідний. Є опції half-fest, коли працюєш тільки перший або другий вікенд фестивалю, та sign-up волонтер, коли відпрацьовуєш певну кількість годин в обмін на доступ на покази. Якщо ти волонтер на повний робочий день, можеш претендувати на житло: Санденс поселить тебе в затишному кондо на весь період фестивалю.
Волонтери — окрема соціальна група фестивалю зі своїми привілеями. Перш за все, на будь-якому показі фільму, навіть на світових прем’єрах, будуть зарезервовані місця для них. Кількість залежить від розміру кінотеатру — від десяти до сотні квитків на сеанс. Ще Санденс влаштовує декільна показів тільки для волонтерів, доступ туди закритий для решти публіки.
Де волонтерити?
Місць для волонтерства величезне розмаїття — від прес-департаменту до продажу квитків. Перший рік, коли я подавалась, мені було байдуже куди, аби на Санденс. Єдине, що просила, так це не тягати важке і не працювати на вулиці.
Я потрапила на проект New Frontier. Це досить новий відділ Санденсівської програми, що займається новими медіа — VR/AR/XR та 360 відео. Не знаю, коли востаннє мені так щастило наосліп потрапити в яблучко. Наступні роки я вже цілеспрямовано робила запит волонтерити саме тут. Щороку я повертаюсь до тієї самої команди, з якою ми дуже спрацювались, виручаємо і підтримуємо одне одного.
Простір New Frontier — це велике приміщення з багатьма кімнатами, де кожен куток відведений під окрему роботу. Інколи там розміщений просто хедсет для VR, а інколи команди будували цілі кімнати, повні реквізиту.
День починався з маленького мітингу з менеджеркою, нас розподіляли по проектах, і далі ми розказували гостям про митців і їхні роботи, а також допомагали встановлювати реквізит. Наша менеджерка дуже переживала, щоб митці не використовували нас для всякого принеси-подай, тому окремо розжовувала: якщо хтось просить вас сходити по каву, збігати щось купити і так далі, одразу politely but firmly reject (ввічливо, але твердо відмовляйте). У мене з моїми хлопцями проблем ніколи не було, ми по каву ходили по черзі.
Як там взагалі?
Санденс — подія дуже галузева, аудиторія, що туди стікається, це люди «широко відомі у вузьких колах». Звісно, зірки відвідують також, багато з них тут і починали, але сам Санденс далекий від гламурних прогонів червоними доріжками. Можливо, це через низькі температури чи просто якийсь особливий флер фестивалю, але тут голлівудський A-list актор буде взутий у такі самі Sorels, як і ви. І чухатиме по засніженій дорозі проти вітру, як і ви.
Про етичність фестивалю: на додачу до того, що всі волонтери зобов’язані пройти тренінг з запобігання сексуальним домаганням, всім розсилаються прохання бути обережними у висловлюваннях при обговоренні фільмів у публічних місцях, оскільки є високий шанс того, що людина, яка працювала над фільмом, сидітиме за два сидіння від вас в автобусі.
Крім показів і кіноринку, на Санденсі відбувається повно панельних дискусій на різні теми. З кастом кожного фільму після показу — обов’язкові Q&A. Є так зване music cafe, де виступають інді-виконавці. Туди можна зайти послухати музику посеред дня. Я туди майже не ходила, бо всі дні проводила на роботі, цього року був перший раз, коли я дійсно взяла вихідний — витратила його на те, щоб відіспатись, поїсти і врешті-решт сходити в кіно. З неофіційного — це постійні вечірки, про які ходять легенди.
Паралельно з Санденсом відбувається інший фестиваль — Слемденс. Там демонструються фільми, що не пройшли на Санденс. Зазвичай це щось дуже експериментальне, але не менш цікаве.
Загалом за весь цьогорічний Санденс я подивилась 7 фільмів, що все одно більше, ніж минулого року. Звісно, якби я грамотніше планувала час, то статистика була б вищою. Однак тут варто відзначити, що сходити в кіно на Санденсі — це не просто прийти в кінотеатр і зайняти місце, часто це простояти двогодинну чергу, інколи навіть на вулиці. Шкодую, що не побачила більшість із того, що планувала. Багато фільмів не вдасться надолужити пізніше, бо деякі так і не вийдуть за межі Санденсу. Наступного року я пообіцяю собі подивитись більше, але швидше за все не подивлюсь, бо цей фестиваль про натхнення і людей, а кіно я і вдома гляну.
Парні фото: © 2019 Sundance Institute | фото: Ryan Kobane
