Фолов: література поза програмою
«Я хотіла показувати, що література надзвичайно цікава і значно глибша, ніж “тема, ідея, проблематика”», — розповідає про ідею створення блогу Ірина Побідаш. Вона — викладачка з більш як двадцятирічним стажем, проте у своєму інстаграмі відходить від навчальних планів. Там вона проводить літквести, показує меми про Тичину та пояснює, чому сучасні романи — зазвичай не романи.
Фоловити тут: @iryna_pobidash
Спершу до інстаграму Ірина ставилась скептично, проте з часом зрозуміла, що її діти, знайомі, студенти беруть інформацію звідти. Тоді вирішила пошукати книжкові блоги, але їй траплялись лише обговорення прочитаного або рецензії. Вона ж «хотіла глибших і нестандартніших аналізів», тому вирішила ділитись знаннями сама. «Мені хотілось бути вільною від навчальних програм. Наприклад, в університеті у мене на весь модерн 4 лекції, а тут я можу говорити про це хоч місяць, хоч цілий рік».
До справи підключилась близька подруга Ірини — «богиня сторіс» Ніка. Вона пояснила алгоритми роботи і стала допомагати з контентом та просуванням. Тоді й почалась активна фаза росту блогу, в якого зараз понад 3500 фоловерів.
Ми поспілкувались з Іриною про улюблені рубрики, реакції студентів та навчальну програму з літератури.
— Які з рубрик знайшли найбільший відгук в аудиторії? Які публікації стали найбільш обговорюваними?
— Я постійно тестую нові рубрики, бо навіть найкращі з часом набридають. В сторіс однозначні лідери:
- телеграм тест — я придумую повідомлення, якими могли б переписуватись герої якогось твору, а читачі мають вгадати твір. Тут завжди багато гумору, реакцій та репостів;
- тест за обкладинками — є обкладинка твору, де закрита назва і автор. Треба вгадати твір з ілюстрації, деталей;
- тест за піснями — беру сучасні пісні, а читачі вгадують, хто з українських класиків є автором тексту;
- «З чого почати читати…»;
- обкладинки до творів — розбираю і аналізую символи на обкладинках, це показує багатогранність і глибину твору;
- аналіз картини «Катерина» теж класно зайшов. Багато читачів писали, що хотіли б, аби аналіз картин став постійною рубрикою. Раніше багато відгуків було на літературні загадки (описувала письменника кількома словами і пропонувала вгадати з варіантів), дуже добре читачі відредагували на «літературний суд» (інтерактивний судовий процес щодо плагіату Марка Вовчка).
Пост, який побив усі рекорди — «Мій Шевченко». Тут зіграли кілька факторів: інфопривід (публікувала в день народження Шевченка), «прогріла» аудиторію через обговорення його картини в сторіс. Я була дуже емоційною, а публіка завжди відчуває щирість і найкраще реагує на емоції. Серед інших лідерів у постах: «Навіщо читати художню літературу», аналіз «Снігової королеви» Андерсена, пост про Агатангела Кримського та відео про стильову манеру Жадана.
Хотіла докластись до творення якісного українськомовного простору, якого мені дуже бракує
— Чи слідкують за вашим інстаграмом студенти? Як реагують? Є якісь цікаві історії, пов’язані цим?
— Читають, часто пишуть, знаю, що пересилають один одному сторіс, де я смішна. Переважно чую від них, що круто мати викладача, який веде блог, це дуже по-сучасному. Дехто доповнює конспекти наших університетських лекцій матеріалами з моїх постів, хтось ніяковіє і вибачається, коли помиляється у тестах в сторіс. Стандартна історія, коли пишуть серед ночі в дірект «а можна ще здати роботу?» або «а шо там у мене з балами за останній тест?». Кілька місяців тому на іспиті студентка відповідала на питання про Данте чітко за моїми сторіс, це було дуже кумедно.
— Часто на етапах навчання в школі чи університеті людям відбиває інтерес до літератури через специфіку програми. Зокрема, програмові твори українських авторів показують здебільшого весь біль і трагізм нашої історії. Які твори варто прочитати, щоб пробудити інтерес до української літератури, але їх нема в навчальному плані?
— Я вважаю, що навіть на базі тієї програми, яка є зараз, можна закохатись в українську літературу, але для цього потрібен Викладач. Навіть найталановитіший учень чи студент не здатний повністю осягнути твір самостійно. Вчитель на те і вчитель, щоб пояснити і закохати в твір. Мені неодноразово говорили, що українська література — суцільне горе і плач, але тут я за золоту середину: є важливі твори для формування національної пам’яті. І вони мають бути кількісно і якісно обумовлені в програмі.
Мої діти ходять в 9, 7 і 5 класи. Єдине в чому я абсолютно впевнена — треба переробити програму української літератури за 5-7 класи, бо вона ніяка. Діти цього віку мають читати сучасних, цікавих дитячих авторів — Андрусяка, Вдовиченко та інших. А не в 12 років слухати про верлібри та пастелі Тичини. Шевченко, Леся Українка, Ольжич, Теліга, Костенко (яких я дуже люблю) — це не дитячі письменники, їх треба вивчати у старшій школі.
Радити конкретні твори, щоб пробудити інтерес не візьмусь. Для цього треба проаналізувати, що зараз робиться в програмах. Формуючи список літератури на свої предмети, я обираю найкращі або найважливіші твори, на свою суб’єктивну думку.
