Бери й роби: як створювати постери для IDLES і Algiers
Художниця Оксана Демідова любить музику та створює принти для улюблених гуртів. І самі гурти це зацінили. Наприклад, її постери продавалися на концерті IDLES, виходили колаби з Daughters, Bambara та Uniform, а з Algiers і Hope розвинулася тривала співпраця. Ми поговорили про те, як Оксані усе це вдалося, як її постери мчали зі Львова в Берлін та до чого тут Depeche Mode.
Як прийшла до принтів?
Оксана Демідова не має академічної художньої освіти, але малює практично все життя. Спершу вона займалася олійним живописом, а два з половиною роки тому взялася за ліногравюру. Це техніка, в якій малюнок вирізається на лінолеумі, а потім з нього робиться відбиток на папір чи інший матеріал. Тонкощі цієї техніки Оксана вивчала сама. Зазвичай вона друкує невеликі тиражі зображень — переважно до 35 штук. Якщо перша партія продається швидко, іноді друкує ще одну.
Подивитися роботи Оксани можна на Behance.
Як до цього додалася музика?
«Напевно, в плані музики все, що в мене є, дав мені тато, — розповідає Оксана. — Скільки себе пам’ятаю, я росла на групі Depeche Mode, це така велика-велика штука для мене. Якось уже сама я підсіла на більш класичний рок. Пам’ятаю, як у дитинстві знайшла для себе Led Zeppelin і була дуже вражена».
З часом спектр музики дуже розширився, але Depeche Mode залишилися для Оксани доленосним гуртом. «Через усі ці дитячі штуки в мене була мрія піти на Depeche Mode разом з татом. Колись у 80-х він закінчував школу в Будапешті й потрапив на їхній концерт. Це була дуже класна ера, і він пам’ятає, наскільки афігєнним був сам виступ».
У 2017-му мрія збулась, а історія про сімейне захоплення Depeche Mode навіть опинилася на офіційному фейсбуці гурту — один день Оксана була гостьовою редакторкою сторінки. На той момент вона вже почала робити мерч для гуртів, тому вирішила скористатися шансом і показати це. «Я зробила постер Depeche Mode, запостила тоді на їхню сторінку, в мене пару штук купили, багато писали. У цій спільноті взагалі була дуже класна підтримка. А потім я приїхала на два завершальні концерти туру Depeche Mode в Берліні на Waldbühne. Стояла в черзі на вхід і просто помітила збоку жінку з самокруткою і моєю роботою на футболці. Вона розказала, що це був подарунок доньки на день народження, і ми приємно поспілкувалися. У мене з цього приводу радше позитивні враження, ніж думки про авторські права. В таких ситуаціях це не про гроші взагалі».
Як почала робити принти для інших гуртів?
У 2017-му Оксана їздила на декілька концертів Depeche Mode й почула на сапорті гурт Algiers. «На виступі я стояла в перших рядах і була неймовірно вражена їхнім лайвом. Через тиждень побачила їх ще раз, а вже через півроку поїхала на сольник у Варшаву. Це було як love at first sight чи великий краш, коли розумієш, що крім цієї музики, більше ні про що думати не можеш, і це дуже сильно надихає. Згодом я почала розуміти, що це і є основний критерій, щоб зрозуміти, чи вийде мені зробити арт для гурту, чи ні».
Algiers іноді називають гуртом протесту. В своїй музиці вони сміливо змішують пост-панк і соул, американський фолк і нойз. А в текстах виступають проти колоніалізму, репресивної природи суспільства та культу споживацтва. «Загалом люди часто не заглиблюються в лірику. Але у випадку Algiers тексти просто надважливі», — розповідає Оксана про те, як придумала створити принти з текстами їхніх пісень.
Вона надрукувала десять lyric books на старому газетному папері й назвала цей формат — “Newspaper”. Робила принти за два дні до концерту, з мамою, що теж займається друком. Потім просто запостила ці газети в інсту. А ще сконтактувалася з музикантами, що мали грати на сапорті — берлінським гуртом Hope. «Так мої роботи просто опинились серед потрібних людей, у потрібний момент і все зійшлось. Вже на концерті ми просто всі впізнали один одного і почали знайомитись. Це більше нагадувало розвіртуалення з друзями з інтернету, ніж фанатське знайомство з групою. До речі, хтось із фанів вкрав примірник лірикбуку для гурту, досі сміюсь». Після цього Оксана отримала офіційне замовлення від Algiers і надрукувала їм ще партію газет. «Вони хотіли їх роздавати людям, ніби молитовники на концертах».
Зараз стосунки і з Algiers, і з Hope — це вже не про роботу, а про дружбу. «Обидві групи стали для мене просто неймовірною підтримкою. Я отримала розуміння, якого не знайшла більше ніде. За останні замовлення для Algiers я взагалі перестала брати оплату». До речі, цей найновіший принт став обкладинкою для цілої серії лайв-записів.
Про співпрацю з IDLES
«Одне з першого, що я дізналася про IDLES — те, що вони пресували у вініл прах мами вокаліста», — розповідає Оксана. Шлях до співпраці з шаленими бристольськими пост-панками був довший, але тим азартніший.
Зазвичай Оксана писала музикантам напряму в інстаграмі чи фейсбуці, але тут встановити контакт було складніше. Зате допомогли уже згадані Hope. Оксана робила для них постери перед серією спільних концертів з IDLES. Ці роботи екстремально швидко доставлялися в Берлін через цілий ланцюжок людей, у якому була і фотографка цього матеріалу Аліна Кучма. Це оцінили і самі Hope, і помітили IDLES.
Згодом Оксана декілька разів написала гурту в інсті, але без відповіді. Аж якось одного вечора з офіційного екаунту їй написав сам вокаліст Джо Телбот. Вони домовились про співпрацю. В результаті, принти для IDLES розлетілися за перші три хвилини після концерту.
Про процес створення принтів
Образи для своїх робіт Оксана знаходить у текстах і переживанні від музики загалом. «Якщо недостатньо добре знаю групу, читаю інтерв’ю, щоб розуміти повний сенс того, що відбувається. Дивлюся лайви та концертні виступи. Я — людина, яка майже не дивиться фільмів, але дивиться багато концертів», — каже Оксана.
Найшвидший постер вона зробила за три дні, але тоді практично не спала. У нормальному ж темпі це займає від тижня до місяця. «Я формую загальну ідею, багато часу приділяю підготовці, складаю все в голові. А потім, наприклад, іду гуляти і раптом розумію: «На цьому постері має бути така-то штука». Тоді вже я просто маю продумати, як це представити візуально і все».
Зазвичай Оксана спершу малює ескізи вручну, потім оцифровує їх і доробляє макет у фотошопі. Це дозволяє легше коригувати деталі. Потім вона роздруковує макет у великому розмірі, перебиває його на лінолеум і вирізає там гравюру. А далі вже робить з неї відбитки на своєму офортному станку.
«Насправді є специфіка в тому, що в мене у ліногравюрі фінальний відбиток виглядає трохи інакше, ніж скетч, — розповідає Оксана. — Я уявляю цю кінцеву роботу, але не вмію на початку її інакше показати. Для людей збоку це відрізняється дуже жостко. Кілька разів я бачила, що їх це відлякує. Тоді я показувала попередні постери, різницю між ескізом і самим принтом, і вони заспокоювались, бо бачили, що я знаю, що роблю. Але вже давно скетчів ніхто не просить».
Про інші напрямки
Загалом, більшість принтів Оксани — це мерч постери, але також бували обкладинки альбомів, вкладки до вінілів, футболки тощо. Крім того, вона продовжує створювати олійний живопис — її картину навіть замовила барабанщиця гурту Savages Фей Мілтон.
Минулого року Оксана також почала набивати татуювання за власними ескізами. «Я довго думала над цим, сама маю татуювання і планую мати ще. Це зовсім інший підхід до малюнків як таких. Мене тішить усвідомлення того, що хтось носитиме мій малюнок на собі все життя». Цією сферою її творчості також зацікавились музиканти — один із тих, для кого Оксана робила постери, тепер планує зробити в неї тату.
На початку року художниця зробила серію ескізів для татуювань, натхненну книгою «Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics» та архітектурою радянського модернізму. Ескізи нижче якраз зображають частини фасадів. За тату-напрямком в Оксаниній творчості можна слідкувати на сторінці @inked_oksana.
Коли запитую, які нові сфери вона хотіла б освоїти, каже: «Я думала ще підівчитись робити візуал для концертів. Це може бути логічним продовженням того, що я роблю зараз. Також дуже хочу зрозуміти літографію, як спосіб друку це для мене цікаво». Крім цього всього, Оксана ще вчиться грати на модулярних синтезаторах.
За якими художниками слідкує?
«Мені подобається Джессі Дрекслер. Це художник, який робив обкладинку Daughters (гурт, з яким теж співпрацювала Оксана — ред.). Він близький мені по духу в плані мерчу. Також стежу за Антоном Корбайном, Софі Голлінґтон.
Люблю фото Діани Ціллмер. Джо Ділворт — теж суперфотограф і суперлюдина. І Фарбода Кокабі сюди просто обов’язково! З цими трьома в планах співпраця і це просто неймовірні люди. А з українських митців особливо слідкую за Алісою Гоц і Станіславом Толкачовим».
Що найбільше мотивує і рухає в роботі з ліногравюрою і мистецтві загалом?
«Пристрасть насамперед. Я мушу закохатись в ідею, музику, звук чи ще щось. Це схоже на маніакальну одержимість і я просто не заспокоюсь, поки не реалізую придумане. Напевно, це і рухає мене далі й далі. В плані ліногравюри мені імпонує цей формат чорно-білого малюнку: ти ніби й обмежений чимось, але в цьому є дуже велике поле для експериментів і — о, чудо — це ще й можна тиражувати!
Я стараюсь сприймати себе як проєкт і мені дуже цікаво, куди це зайде далі. Немає часу на те, щоб соромитись з кимось знайомитись чи писати комусь, та й чи треба? Для мене важливо, що мої співпраці — це не замовлення, здача і так далі, а саме колаборації з музикантами. І я безмежно щаслива, що це відчуття взаємне».
Головний колаж: Анна Московченко на основі фото Оксани Демідової
Фото в матеріалі: Аліна Кучма
Постер IDLES і фото ескізу татуювання: Оксана Демідова
